Біографія (ua)

Народився 15 вересня 1946 року у смт.Заболоття Ратнівського р-ну Волинської обл. Освіта агрономічна та журналістська. Редагував газету «Радянське Полісся» в м. Камінь-Каширському (1975-1990), «Народна трибуна» в м. Луцьку (1990-1995), шеф-редактор газети «Сім’я і Дім» (1996-2014). З 2011 року Іван Корсак – член правління Національної спілки письменників України, член редколегії газети «Літературна Україна».

Biography(en)

Korsak was born on September 15, 1946 in Zabolottya (Ratne district of Volyn region). He studied agronomy and journalism. Korsak worked as an editor of the newspaper Radyans’ke Polissya in Kamin’-Kashirskiy (1975–1990), Narodna trybuna in Lutsk (1990–1995). In 1996-2014, he became the chief editor of the newspaper Simya i Dim. Korsak has been a member of the National Union of Writers ofUkraine and an editorial board member of the newspaper Literary Ukraine since 2011. He is a chief editor of the newspaper Simya i Dim.

Биография(ru)

Иван Феодосевич Корсак (15 сентября  1946, посёлок Заболотье Ратновский район Волынская область) —  украинский  писатель и журналист. Образование высшее, журналистское и агрономическое. Редактировал газеты «Советское Полесье» в Камень-Каширске (1975—1990), «Народная трибуна» в Луцке (1990—1995), общенациональную «Семья и дом»  (1996-2014). С 2011 года Иван Корсак — член правления Национального союза писателей Украины, член редколлегии газеты « Литературная Украина ».

«Без знання і розуміння своєї минувшини —

людство тоді немовля, народжене вчора.»

Твори

— Названі твори переважно на історичну тематику.

Книга Івана Корсака «Імена твої, Україно»   посідає в літературному потоці своє особливе місце. Уперше тут подано художні оповіді про ряд визначних українців, незнаних і не пошанованих, на превеликий сум, в Україні. Прикладом може слугувати оповідання «Кавалер ордена Бусто де Лібертадор» про волинського поміщика Михайла Скибицького. Далекого 1823 року романтичний волинянин через Швецію й Англію добирається до Венесуели, вступає волонтером в армію Симона Болівара й у вирішальній битві за незалежність проти іспанських колонізаторів при Аякуччо вояки полковника Скибицького добиваються перелому і перемоги – найвищу військову відзнаку, орден Бюст Визволителя, Скибицький отримує особисто з рук Болівара. По-своєму оцінили заслуги національного героя при поверненні в Україну – губернатор Київський, Волинський і Подільський Гур’єв за вказівкою імператора відправляє Михайла в заслання у В’ятку.

А вже згодом, при другій поїздці в Америку, Скибицький уперше в історії дає інженерний розрахунок Панамського каналу…

Дивні метаморфози відбуваються з ім’ям визначного волинянина-українця. Вже не 1823 року, а в 2003-му в московському університеті Дружби народів Ана Крістель Лаос Гарсія захищає наукову роботу «Стосунки Перу і Росії на новому історичному етапі». З подивом знаходить читач тут такі рядки: «Трудовые круги русского общества с глубокой симпатией следили за борьбой испанских колоний, в том числе Перу, за свободу и независимость… Русские добровольцы сражались в войсках С. Боливара. Среди них был демократ Михаил Скибицкий, принявший участие в битве при Аякучо, в которой перуанцы нанесли решающее поражение колониальным войскам. За проявленные при этом отвагу и героизм он был награжден орденом «Бюст освободителя».

А де ж ти, земле волинська?

На сторінках оповідання «Вишне моя, емігрантко…» оживає колоритна постать Агапія Гончаренка – священика, журналіста, видавця, проповідника, українського патріота. Після того, як Запорізька Січ десяток разів змушена була через чужинців змінювати своє місце, опісля марної спроби Григорія Орлика перевести Січ на береги Рейну, аби хоч колись вернутися на батьківщину, завзятий Агапій заходився будувати на далекій Алясці Велику Козацьку Імперію…

Оповідання книги «Імена твої, Україно»   художні, однак під ними добротна історична основа. Тому охочому варто зголоситися на пропозицію автора у передмові: «Наберіть на будь-якій пошуковій системі в Інтернеті ключові слова «нобелівський лауреат Жорж Шарпак» – і ви отримаєте сотні повідомлень у відповідь: французький фізик, що народився у Польщі. Начебто все правда, крім манюсінької деталі. Георгій Харпак (таке справжнє його ім’я та прізвище) народися в Дубровиці на Рівненщині, його батько мав тут цегельний завод і з того будівельного матеріалу зведено чимало домівок на всьому волинсько-рівненському Поліссі. Родинний дім їхній тільки нещодавно, на жаль, знесли. Або розгортаємо будь-яку енциклопедію чи знову ж таки вдаємося до пошуку в Інтернеті на слова «Михайло Остроградський» і тут же читаємо: «Выдающийся русский физик». А той « выдающийся русский» публічно, у широкому колі казав: «У москалів не хочу й помирати», і таки вгадав власну смерть, помер та похований в Україні (не кажучи вже, що перші знакові праці Михайла Васильовича писані взагалі не російською чи навіть українською, а французькою мовою). Читаємо спогади свідків та учасників німецького загону в битві при Хотині 1621 року й неждано-негадано дізнаємося: вирішальний бій, що зупинив наступ мусульманського світу на християнський, європейський, виграли не українські війська Сагайдачного чи польські вояки, а німецький корпус. У турецьких описах розгрому Росії (власне – Московії) під Конотопом, розгрому, якого не знала ця держава за всю історію до того часу, з’ясовується, що найбільшим був вклад кримськотатарських союзників, про визначальну роль українського війська Виговського взагалі інколи можна не згадувати, наче й не в Україні те діялося…»

Видається, автору книги «Імена твої, Україно»   не зрадило почуття міри і він не допустився «історичного пересолу». Немає сенсу, немов промовляють рядки, робити з вихідців з України ура-патріотів, які тільки й снять, аби повернутися на землю прабатьківську. Кумедно вимагати від Георгія Харпака, щоби він покинув власні ядерні дослідження на кордоні Франції та Швейцарії і поспішив притьма відновлювати батьківську цегельню в Дубровиці. Водночас двадцятиоднорічний Шопен покинув польську землю назавжди, але ніхто не посміє відібрати його ім’я у польського народу.

На українській землі, постає поміж писаного Іваном Корсаком, народжувалися королі і прем’єр-міністри інших держав, класики літератури великих країн, видатні вчені-нобелівські лауреати. І люд цієї землі, розкинутий долею по світах («чужії матері, чужі поля і слава» – рядок з пісні Івана Корсака, що ввійшла у випущений у 2006 році його авторський диск), цей люд український вніс вельми вагомий вклад у здобуток світової цивілізації.

Шевченківський лауреат Василь Слапчук про творчість прозаїка Івана Корсака на історичну тематику зауважив, що він «не просто поповнює свій творчий доробок, а й укріплює ще один щабель на драбині духовного вдосконалення – шлях, який належить осягнути кожному індивіду, а відтак і нації загалом».

Євген Сверстюк, говорячи про книжку «Імена твої, Україно»  , зробив наголос на іншому аспекті: «Книжка відомого літератора з Волині Івана Корсака повертає нас обличчям до постатей української історії і культури, замовчуваних або забутих. І це добра книжка. Хтось може закинути, що в тих щирих розповідях акцентується національний мотив. Однак згадаймо мотивацію знаних у світі вчених, математиків Михайла Остроградського, Михайла Кравчука, фізика Івана Пулюя, письменника і перекладача Миколи Гнідича, зрештою Тараса Шевченка і навіть Миколу Гоголя. Хіба вони не підкреслювали своєї національності в середовищі, яке воліло б її закреслити? Бо почуття національної гідності є важливою складовою людської сутності та порядності особи і громадянина».

Лауреат Національної премії імені Т.Шевченка Михайло Слабошпицький на каналі духовного відродження радіо «Культура» зазначав так: «Для Івана Корсака кожен історичний факт — на вагу золота. Окрім цього, в Івана Корсака є те, чого немає в багатьох інших, хто тремтить над кунсткамерами, де зібрані факти. Він вміє писати, прекрасно вміє писати, у нього своя інтонація, пластика, він уміє взагалі вигадливо вибудувати оповідь свою.»

Вітаутас ЙОҐЕЛА, доктор історичних наук, професор \м.Вільнюс\: «Історично-пригодницький роман «KARŪNOS DEIMANTO PASLAPTIS» \ «Секрети королівського діаманта»\,   українського письменника Івана Корсака є гарним прикладом для наших письменників, а також і читачів, як образно і легко створити інтригуючу оповідь. Автор, прекрасно знаючи історію своєї держави, знайомить читача з нею, не тільки оповідаючи звичайну пригодницьку схему, але й уміє подати відмінний історичний контекст. Рука обдарованого письменника непомітно веде нас через різні періоди історичних баталій. У цьому романі читач відчує історичні події Київської Русі та Великого князівства Литовського, а також і прагнення українців на початку двадцятого століття, процес створення незалежної держави Україна. Тож бажаю милому читачеві прекрасної подорожі по історичних часах у пошуках самоцвіту».

Про книгу  «Немиричів Ключ» член-кореспондент УВАН (США) Ігор Гирич сказав так: «Авторові вдалося показати небуденність постаті Юрія Немирича в українській історії, виопуклити думку, що перемогти за письмовим столом не менш почесно, а може, й більш важливо, ніж в герці з шаблею в руках».

Твори Івана Корсака перекладено литовською, польською, англійською, білоруською, російською та турецькою мовами.

"Без знання і розуміння своєї минувшини -

людство тоді немовля, народжене вчора."