Чи святкуватимуть власівці День Перемоги?

Напередодні величного Дня Перемоги у нас традиційно спалахують дискусії про більший чи менший внесок різних держав у перемогу над фашизмом, про УПА, значення тої або іншої битви в розгромі гітлеризму. Але чомусь обходять здебільшого увагою Російську визвольну армію генерала Власова. Думається, що то необ’єктивний підхід, адже мова ведеться не про якийсь там каральний загін шуцманів-перевертнів, мова ведеться про бойові формування з семизначним числом вояків, які на боці гітлерівського вермахту затято билися проти Радянської армії.

А й справді, скільки ж їх було?

Кілька років тому у Франкфурті-на-Майні вийшла фундаментальна чотирьохтомна праця російського публіциста та історика Володимира Батшева «Власов». Беручи інтерв’ю в автора видання, журналіст С.Резнік так і спитав \цитую, аби уникнути спекуляцій, за оригіналом\:

«С.Р.: А сколько всего воевало русских на той стороне?

В.Б.: До сорок третьего года у немцев не было учета. А по состоянию на 1943 год – 800 тысяч. Учитывая, что в боях погибли многие (а русских использовали на передовых линиях: немцы знали, что русским терять нечего, они будут драться до конца), можно считать, что всего их было приблизительно миллион двести – миллион триста тысяч человек. В сорок третьем году, когда Гитлер потребовал убрать всех русских с Восточного фронта и перевести их на Западный, генералы схватились за голову: это было невозможно, потому что каждый пятый на Восточном фронте был тогда русским».

Про наполеонівську армію в розділі «Великая армия» російська версія «Вікіпедії» пише, що в 1812 році Наполеон пішов на Росію з 10 піхотними і 4 кавалерійськими корпусами загальною чисельністю 390 тисяч солдатів, і це на пікові своєї могутності. В іншому розділі зазначується 450 тисяч. А тут відразу три наполеонівських армії РОА \ Российская Освободительная Армия\ воювали на боці німецького вермахту проти Радянської армії…

Очевидно, першим, хто відмовився історію Другої світової війни малювати лише чорно-білою, був Солженіцин. Ще в 1976 році він поїхав у столицю Ліхтенштейна і зустрівся з генералом Смисловським. Десь годин чотири розмовляли ці люди, що багато вистраждали на своєму віку. Генерал трохи пізніше напише про суть розмови, про трагедію вибору між Гітлером і Сталіним. «Это был выбор между двумя дьяволами. То, что творили немцы, было ужасным — Гитлер совратил их души. Но и большевики уничтожали русский народ и Россию. Тогда я был убежден, что освободить Родину можно только извне. К сожалению, нас не поняли — почему мы шли вместе с немцами?»

«Архіпелаг Гулаг» вперше зробив спробу якщо не виправдати, то зрозуміти трагедію цих людей, що повстали одразу проти двох дияволів, авторів Холокосту і Голодомору. За це вони сповна заплатили, як і генерал Власов, вмілий командувач військами на першому етапі війни при захисті від фашистів Києва і Москви – генерала Власова перед стратою, казали, сперш підвішували на Луб’янці за ребра на м’ясних крюках, доки не стіче кров’ю.

І вже зовсім не позаздриш людям, які не знають інших кольорів, опріч чорно-білиих, при оцінці таких неоднозначних історичних подій. Відомо, що саме РОА підтримала антифашистське повстання у Празі і убезпечила від винищення агонізуючими гітлерівцями тисяч місцевого люду і безумного руйнування старовинного міста. А ще нехай аматори чорно-білого спробують лише цими двома кольорами передати картину зустрічі Власова в місті Плзень, картину, описану чеським істориком П.Гловатим: Власов був »прославлений місцевим населенням як рятівник Праги і отримав в дарунок,окрім букета бузку, бюст Карла Маркса. Натовп люду при цьому кричав: «Хай живе Сталін! Хай живе Власов!»

А скільки ж тут кольорів потрібно, в істинно з сьогоднішої точки зору сюрреалістичній картині, з непоєднуваними складовими, неймовірній, але істинній?!

Немає сумніву, що з трьох «наполеонівських» армій РОА є ще живі учасники, які мешкають в Україні. І хай би вони самі сказали, з якими почуттями зустрічають світлий День Перемоги, і як назвуть ту минулу страшну війну – «Отечественная», «Освободительная», чи приєднаються до загальноприйнятого в світі «Друга світова».

Або їх діти чи внуки хай скажуть.

 

Може б це прислужилося написати не одномірну і плоскостопу, а в істинній історії ще одну сторінку такого непростого, такого кривавого століття минулого…