Диво, талантом творене

Камерний хор «Оранта» переступив поріг за друге своє десятиліття.


Ювілейний концерт «Оранти» в драматичному театрі – свято, істинними і щедрими талантами дароване. Твори М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, інших славетних митців, наш духовний спадок, колись відібраний, викрадений чи заборонений, тепер повертається нащадкам.
Два десятиліття, без будь-якого перебільшення, подвижницького шляху. Нотний матеріал хористи на чолі з незмінним своїм керівником Василем Мойсіюком шукали й отримували з бережливих рук в Україні та Канаді, Польщі, Сполучених Штатів та Австралії…
Мимоволі спадає на пам’ять той непростий шлях: виконання Гімну «Ще не вмерла…» на полі Берестецької битви, при відкритті пам’ятника в червні 1991 року, при патріархові Мстиславові і тодішньому Голові Верховної Ради Української, ще радянської соціалістичної республіки Леонідові Кравчуку, при більш ніж півмільйонному (ніхто точної цифри досі не знає) здвигові народу.
З успіхом, достойним і прирівненим до славетного колективу О. Кошиця, виступає «Оранта» в Італії, де на Міжнародному конкурсі 1999 року здобуває першу премію. А ще колектив був лауреатом І Міжнародного фестивалю «Saja Salamanka Y Soria» в Іспанії, XVII Міжнародного конкурсу церковної музики в Польщі, лауреатом фестивалю ім. Дж. Верді в німецькому місті Детмольді…
Не беруся перераховувати творчі здобутки і перемоги на конкурсах та фестивалях Києва, Львова чи Луцька – можу помилитися. Бо понад три сотні шедеврів української і зарубіжної духовної музики в репертуарі хористів «Оранти», твори класиків та сучасних композиторів – від В. Тиможинського з Луцька до О. Некрасова, композитора та професора з Донецька.
– Коли запитують, з якого ми колективу, то кажемо: з того, що співав у Святій Софії, – жартують учасники хору.
І то правда. «Оранта» – учасник інтронізації Патріарха Володимира (Романюка) в Софіївському соборі у Києві.
Було всього за ті десятиліття… В Італії, неподалік міста Фівізанно, хористи їхали гористою звивистою дорогою. І над кількасотметровою безоднею автобусові не вдалося вписатися, він вдарився в металевий бордюр; на фатальних терезах у ту долю секунди змагалися смерть із життям. Та втримався дивом автобус, бо за хор справді заступилась Оранта – в перекладі з грецької «Та, що молиться»… Так називають ікону Богоматері з піднесеними руками, що символізує її заступницьку молитву…
Не раз колектив виступав у Києві, але чомусь тільки у звітних концертах. А міг би дарувати своє високе мистецтво в палаці «Україна», де поряд з талановитими митцями інколи мають сцену «не вельми», чи й примітив, отакі собі «гопки-скоки». Можлива сцена також Київської філармонії.
Уклін доземний тобі, славетна «Оранто»!