І владі, і громаді личить…

Так багато могли б оповісти стіни Хресто-Воздвиженського храму в Луцьку… Оповісти про те, з якими трудами зводили церкву та засновували Братство – всілякі перепони чинила влада тоді, на початку ХVІІ століття. Аби добитися дозволу на будівництво, довелося братчикам, узявши на душу гріх, навіть возити хабарі королівському оточенню у Варшаві, і такі ж самі «візити» робити до оточення патріарха в Константинополі. Але свого досягли. Король Сигізмунд III у лютому 1619 року дав дозвіл на шпиталь і церкву зі школою. Це сталося на десяток років раніше, ніж подібну королівську грамоту на легалізацію отримало Київське братство.
Чималенько води збігло відтоді в Стиру та Дніпрі. У крипті храму заповів поховати себе славетний поет і борець за віру Данило Братковський, тут останній спочинок знайшли перші братчики. В історію луцького Хресто-Воздвиженського братства назавше вписано імена геніального художника Йова Кондзелевича, фундаторки Києво-Могилянської академії (тоді братської школи) Галшки Гулевичівни, гетьмана Івана Виговського, матері Івана Мазепи Марії, великої душі людини, лікаря дон Музеллі, якого несповідимі дороги долі з Греції у наші краї привели, а ще в пізніші часи – батька Лесі Українки Петра Косача, професора Івана Власовського, комісара Поділля часів УНР Григорія Степури, письменника Модеста Левицького та ще багатьох-пребагатьох чудових людей.
Не раз, змигуючи лиховісними блискавицями, пропливали грозові хмари над Лучеськом, не обминали вони і храму. Пожежа на початку ХІХ століття майже знищила церкву, а стіни велемудра тодішня влада на аукціоні… на будматеріали спродала. У радянські часи приміщення під планетарій перебудували, підвівтарний крипт стає сміттєзвалищем…
Уклін доземний Андрієві Івановичу Бондарчуку, депутатові нашого парламенту ще першої каденції, членові Народної Ради, що зумів зорганізувати краян, сам у наведенні порядку взяв участь. Люд із відродженого Братства Андрія Первозваного там немало трудів доклав, розчищаючи завали, вибираючи з-поміж цегли, піску та сміття людські кістки. А ще допомагала молодь з Волинського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Однак силами лише громадськості відновити крипт не так просто.
Уперше, здається, за всі роки виділено п’ятдесят тисяч бюджетних коштів. Роботи нарешті продовжено.
Звісна річ, виділених коштів забракне, хіба на п’яту частину стачить. Тож Волинське крайове братство Андрія Первозваного, яке очолює член Національної спілки письменників України А. І. Бондарчук, звернулося до всіх земляків посильну участь у справі великій взяти, підтримати коштами.
І віриться, що голос Братства, воскреслого з попелу забуття, буде почуто.