І знову конкурс мови…

Незрячий давньогрецький філософ незмінно до кожного гостя

звертався: «Заговори, щоб я тебе міг побачити».

   Так, у слові світло і звук, усі барви й уся краса світу. Одинадцять конкурсів української мови імені Петра Яцика – то одинадцять яскравих,

захопливих і водночас драматичних розділів новітньої історії України, де є високе подвижництво педагогів, літераторів, організаторів конкурсу, і так само, на жаль, ницість та підступність супротивників. Однак, гадаю, у літописі землі нашої хепі-енд нам просто долею суджений.

   Дивовижним чином збігаються слова двох велетів. То господар

і повелитель верховний округи на ймення Йокнапатофа казав: «У кож-

ній людині й народові – сонце. Тільки дайте йому світити…» То митропо-

литові Іларіону, незабутньому Іванові Огієнку належать слова: «Кожен

народ і мова його є квіткою на луці Божім цвітучім».

   Ніякому супостатові супроти Творця не вистояти. Навіть як нишком утече у присмерку почвара якась з нового роману Юрія Щербака. Тим паче, що на ринкові христопродавців та підсобачників наступає неминуча криза і девальвація, їм уже по 30 шекелів-срібників не дадуть, хіба так собі, десь дрібку об’їдків зметуть із чужого столу.

   У книзі Михайла Слабошпицького про славетного українця, чиє ім’я

носить конкурс мови, є вельми ваговиті слова Петра Яцика: «Чи ви мо-

жете уявити собі повноцінне існування краси без її опори на силу?»