«Йокнапатофа» Івана Корсака, або Речі, що повертають нам наше

У Художньому музеї Луцька пройшла зустріч з видатним волинським письменником та журналістом Іваном Корсаком.

У середу, 20 квітня, історик-романіст представив свої книги та розповів присутнім у залі про їх головних героїв, які так чи інакше мають стосунок до Волинського краю.

 

Суть творчості автора – розкрити невідомі або маловідомі історичні постаті, цікаві факти про них та донести до сучасного читача у художній формі історію їх предків.

 

Завідувач  музею Зоя Навроцька зауважила: «Те, що робить Іван Федосійович, – це величезна справа на повернення нашого минулого, втраченого, забутого, але того, що може прислужитися нам в розбудові нашої держави і повернення нам самих себе».

 

 

Автор захоплююче розповів та проаналізував свої книги:

 

«Йокнапатофа» Івана Корсака

 

«Дуже цікаво побудована серія книг в американського письменника Фолкнера. Більшість подій там відбувається в окрузі Йокнапатофа, якого насправді не існує. Пишучи про загальноукраїнські та навіть загальноєвропейські відомі імена, більшість з яких так чи інакше пов’язані з Волинню, можна сказати: очевидно в кожного письменника є своя «Йокнапатофа».

 

«Гетьманич Орлик»

 

Йдеться в книзі про Григорія Орлика – дипломата, розвідника, одну з найосвіченіших людей тодішньої Європи.

 

«Цю книгу я почав писати як звичайну повість. Але чим більше вникав у подробиці, чим більше вникав у вир документалістики, тим більше допікали сумніви – проста повість про цю вельми не пересічну людину, про її друзів та побратимів буде гріхом».

 

«На межі»

 

«Коли вийшла ця книжка, зателефонував Войнаровський Юрій, щоб запитати чи часом Андрій Войнаровський, небіж Івана Мазепи, не може бути його родичем, що й підтвердилось в процесі пошуків та досліджень. Мазепа дуже хотів, щоб цей князь став гетьманом, але його викрали так, як викрали Савченко, тож доля його дуже сумна. Дружина Войнаровського довго клопотала і судилась за села, які належали йому на Волині».

 

 

«Таємниця святого Арсенія»

 

«Батько Арсенія Мацієвича весь вік пропрацював священником у Володимирі. Арсеній закінчив Києво-Могилянську академію. З Бейлем досліджував північні широти, був митрополитом Сибіру, митрополитом Ростовським, єдина людина, високий ієрарх, який повстав проти Катерини ІІ. Бо коли та вже все роздала коханцям, то дійшла до церковного майна: майно монастирів, землі і так далі. Саме Арсеній Мацієвич, наш славетний земляк виступив проти. Цариця спочатку понизила його в сані, а потім замурувала у фортеці в Ревелі».

 

«Борозна у чужому полі»

 

«Три славетні брати Тимошенки  (до Юлії Володимирівни тут стосунку немає, – авт.): Володимир служив уряду Рузвельта, старший брат – батько американської прикладної механіки, Сергій був міністром шляхів уряду УНР, започаткував модерний український стиль в архітектурі».
«Шкода, звісно, що славетним цим вченим, інженерам і архітекторам так випало мало свій край розбудовувати, більше натомість Польщу чи Чехію, Вашингтон чи Нью-Йорк…».

 

«Вибух у пустелі»

 

«Цю книгу в минулому році оцінили як кращу в номінації «Проза». Тут автор порушує всі романістичні канони коли вмонтовує інтерв’ю з журналістом  Річардом Родосом,  дочкою Вірою Кістяківською. Феноменальна родина! Батько Георгія – професор Київського університету, Георгій професор Гарварду, донька – професор Масачусецького університету, двоє Віриних дітей теж пішли науковою дорогою».

 

«Немиричів ключ»

 

«Химерна побудова. Часто, коли починаєш писати, чуєш, ніби українці самі себе захвалюють чи перехвалюють, бо, мовляв, вони добалакались до того, що винайшли колесо, порох і що завгодно. Я взяв двадцять сім оповідань про різних людей від Романа Матішина до зятя Ярослава Мудрого і з різних польських, німецьких, французьких імен просто дав уривки оригіналів, що ось не ми тільки ставимося з інтересом до цих постатей.

 

Постать першого і єдиного канцлера України Юрія Немирича зрозуміло, що в Радянському Союзі не сприймалась. На превеликий жаль вона не сприймалася і в Польщі. І тільки тоді, коли з’явився дисидентський рух, коли польські дисиденти, ті, хто засновував солідарність, наново подивились на Юрія Немирича, тільки тоді ця постать, яку першим ввів в історіографічний обіг  В.Липинський, була визнана».

 

 

«Мисливці за маревом»

 

«Одні з головних героїв – Данило Братковський та Галочка Гулевичівна. Андрій Іванович Бондарчук – людина, яка так багато зробила для вшанування пам’ті цього громадського діяча, перевидавши багато його творів. Тоді з обласної ради нам вдалося вицарапати аж п’ядесят тисяч. Зрозуміло, що цих грошей бракувало, Андрій Іванович докладав свої. Таким чином було приведено до порядку те місце, яке в усьому світі вважають глибоко шанованим і святим, бо там похоронений Братковський і Головичівна.

 

Красуня, шляхетної родини родом з Затурців, з прекрасним русявим волоссям, зеленкуватими очима, зачаровувала тодішніх кращих парубків всієї округи. Склалось так, що вийшла вона за такого ж симпатичного парубка, сина Іпатія Потія. Згодом їхні долі склалися дуже драматично. Чоловік Христофор, який був дуже делікатний за вдачею, якого можна було переконати в різних альтернативних варіантах: то він кальвініст, то згодом католик, а то став православним, коли вінчався з Галочкою Гулевичівною. Коли його почав дуже «гризти» Іпатій Потій, він це так близько брав до серця, що в кінці-кінців помер. Його родина звинуватила Головичівну в тому, що він це сталось через неї.

 

Ви знаєте, що коли починаєш збирати матеріал про якусь видатну особу, то поряд постають інші постаті, коли більші, коли менші, але моє особисте враження таке, що наш край особливо врожайний на прекрасних і, не боюся сказати, величних людей.

 

«Корона Юрія ІІ»

 

Події відбуваються в часи Київської Русі та Великого князівства Литовського. Це розповідь про прагнення українського народу та шлях до незалежності держави.

 

«Юрій ІІ – внук внука Данила Галицького по маминій лінії. В нього теж була трагічна доля: у Володимирі на Пасху його отруїли. Всяк буває з тими боярами».

 

«Завойовник Європи»

 

«Я дуже вагався ставити такий претензійний заголовок. Ми могли в якійсь мірі до Сагайдачного вжити цей термін, бо йому двічі пропонували бути головнокомандувачем військ Європи супроти Туреччини. Луцький князь 1240 року Ростислав Михайлович, якого приватизувала російська історіографія, як і його батька Михайла Чернігівського, завоював Європу не шаблею, а родинними зв’язками. Він став зятем короля Бели ІV, який подарував йому досить обширні землі з центром у Бєлграді. У цей бік вони поширювалися аж по цю сторону Мукачева. Ростислав Михайлович чимало зробив для відбудови цього краю.

 

Вважаю, що його донька – перша поетеса Європи. Тому що жіночої поезії раніше середини 1200-х років не пригадую. Збереглися тексти доньки Ростислава Кунігунди, поетичні рядки, що дійшли до наших часів. Ростислав був засновником династії люксембургів, габзбургів, потім його нащадки правили Неаполітанським королівством і так далі».

 

 

«Перстень Ганни Барвінок»

 

«Мені дуже цінний цей роман тим, що якось треба було відновлювати справедливість. Пантелеймон Куліш – людина, чиї портрети завжди поряд з Шевченком, і це так. Але в сім’ї – це жахливий чоловік з безкінечними романами на стороні. Та навіть якщо ми так про нього говоримо, його постать в історії не меншає. Але має бути правда.

 

Ганна Барвінок все життя терпіла, будучи високо талановитою. Мова цієї письменниці, як на мене, з усіх літераторів ХІХ століття і до сьогодні є найбагатшою: насичена якими тільки приказками та приповідками. Кажуть, що вона неосвітчена. Але Ганна Барвінок могла б по собі залишити багато прекрасних оповідок, проте поклала життя на те, щоб праці Пантелеймона Куліша вийшли у світ. Після смерті чоловіка вона продала все, для того, щоб видати п’ять томів його творів».

 

«Запізніле кохання Миклухо-Маклая»

 

«Мама Миклухо-Маклая мала великий маєток у Малеві на Житомирщині і прожила багато років. Людина, яка ніколи не мала діла до сільського господарства, розвинула з синами підприємство, розбудувала землі. Сьогодні в їхньому будинку – лісотехнічний технікум. Сини користувалися надзвичайно великою повагою. Товаришували зі старшим Кістяківським Олександром, а Олександр Федорович не тільки професор Київського університету, а відповідальний секретар журналу «Основа», що виходив в Петербурзі.

 

Батька Миклухо-Маклая витурили з роботи, де він втратив здоров’я, нажив сухоти. Позбавили пенсії за те, що він послав Шевченкові у заслання150 карбованців. Гроші звичайно не дійшли, зрозуміло, що їх і не повернули.

 

Переважно за кошти матері Миклухо-Маклай і проводив свої недешеві поїздки та дослідження. Він вивчав краї, де не ступала нога білої людини».

 

 

Речі, які повертають нам наше

 

«Ми дізнаємось про наших героїв, – підсумувала Зоя Михайлівна, – про Україну, про нашу минувшину. Ми маємо ось ці речі, які повертають нам наше. Така книжка була колись мрією вчителів, бо якби тридцять років тому тримали її в руках, то було б це неймовірним скарбом».

 

Наступна книга, як зізнався Іван Федосійович, буде про українську діаспору.










Джерело: http://volyn.tabloyid.com/persona/yoknapatofa-ivana-korsaka-abo-rechi-sh…

"Без знання і розуміння своєї минувшини -

людство тоді немовля, народжене вчора."