«Літературна Україна». Молодість статечного віку

Цікава дискусія, дотепна і жартівлива, а насправді надзвичайно серйозна розгорнулася недавно у Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки. Сперечалися заслужена вчителька Катерина Шаварова і письменник Іван Чернецький: хто раніше з них став читачем «Літературної України»?
За великим рахунком, дискутанти зійшлися на тому, що сторінки цього шанованого видання є вельми суттєвою частиною історії української літератури, історії нашого народу. Надія Гуменюк і Ніна Горик, Василь Простопчук і Олена Криштальська, директор наукової бібліотеки, заслужений працівник культури Людмила Стасюк та автор цих рядків, – кожен із промовців виклав своє бачення літературного процесу та роль у ньому «Літературної України». Це видання знаходить свого читача ось уже 85 років. Добрим словом згадали того дня багатьох редакторів, які очолювали газету і в «зоряні» для «Літературки» часи, коли наклад сягав за двісті тисяч примірників, і в часи складні, коли справді треба силу всю вжити задля виживання. Не обминули щирими побажаннями успіхів та здобутків нинішньому головному редакторові, доктору філософії Українського вільного університету в Мюнхені Сергієві Козаку.
Чи можна сьогодні уявити справжнього педагога, викладача української мови та літератури без належних знань новітніх публікацій у «Літературній Україні»? Риторичне запитання, схоже на те, чи можна уявити випускника середньої школи або коледжу без таких знань. Молода людина, при складанні ЗНО, щонайменше виглядатиме безнадійним провінціалом і «посиплеться» на проблематиці сучасного літературного потоку. Та от лишенько. Наклад «Літературки» як у цілому в державі, так і на Волині (на наш усіх превеликий сором!), геть невеличкий. Створюється враження, що така прикра ситуація ніяк не хвилює ані наші велемудрі органи освіти, ані самих педагогів. У бібліотеках, у читальних залах, можна зустріти чималенько видань на кшалт «Лиза», «Отдохни» та іншу «бурду», от тільки не знайдете там підшивки «Літературної України». Хочеться вірити, що не сприймуться ці слова як «відомчий» докір: література-бо у нас здавна куди більше, аніж просто література…
І все ж «Літературній Україні» – 85! Усе товариство, всі гості й господарі того дня в обласній науковій бібліотеці щиро бажали виданню нев’янучої молодості і в «статечний» вік, нових глибоких публікацій. А визнання та вдячного читача вони напевне знайдуть.