На Волині знову гримітимуть російські гармати?

Інколи диву даєшся, як лукаво хочуть люд надурити, все ще гадаючи, що «в тих хлопців з Волині спина у глині».
Недавно було повідомлення, що президент ГО «Футурус XXI» Петров звернувся до голови Волинської обласної ради В. Войтовича та голови ОДА Б. Клімчука із клопотанням посприяти створенню в області туристичних маршрутів місцями битв І Світової війни. Звісно, треба бюджетні кошти.
Виникає закономірне запитання: і що ж то за туристичні маршрути? Знову розкажуть на них про «визволителів», оспівають «славу оружия русского»? Гримітимуть потішні гармати? А чи не є це хитрою (звісно, для простаків) спробою далі проштовхувати горезвісну доктрину «русского мира»?
Зі шкільної парти відомо, що та війна була несправедлива з усіх боків, що кілька імперій не могли ніяк вгамувати свої диявольські шкірні інтереси. Чия завгодно була то війна, тільки не України – їй залишили одне горе. А ще оповіді, як українці із Слобожанщини та Наддніпрянщини люто рубали своїх братів з Галичини та Буковини…
Ледве ступив на нашу землю російський головнокомандувач, як виголошує маніфест, що нарешті «русский народ объединился». Генерал-губернатор Бобринський невідкладно видає указ «Про заборону діяльності різного роду клубів, союзів і товариств та про тимчасове закриття існуючих в Галичині учбових закладів, інтернатів і курсів». Почався грабіж банків, музеїв, книгарень, розгром та вивезення друкарень, закрито «Просвіту», українські газети, почалися арешти. З жахом про те згадуватиме Михайло Грушевський: «Місцями поголовно висилано українських священиків або всю інтелігенцію, цілі маси свідоміших селян і міщан. Усе те самим нелюдським способом хапали, в чому застали, арештували, волочили по в’язницях і етапами висилали в Сибір без ріжниці жінок, дітей, старців, хорих і калік. Скільки таким способом забрано і знищено людей – се переходить всяку імовірність».
Що ті зайди з обох боків натворили на волинській землі – досить глянути лиш на фото Затурців в музеї – марсіанський пейзаж…
Тож знову на тих «туристичних маршрутах» почуємо як «піють славу» генералу Брусилову? Тому самому, що цілуватиме в Самборі государеву руку при урочистій зустрічі, щоб небавом до тих долучитися, хто вимагатиме зречення імператора від престолу. Але й тих Брусилов також небавом зрадить, перейде до червоних, від чиїх куль заллє кам’яну долівку імператорcька кров і кров сім’ї та дітей малолітніх, очолить в червоній армії зловісне «Особоє Совєщаніє»; в білоемігрантській же пресі, вкотре зрадивши, обіллє тишком-нишком «пролетарських» друзів недавніх найчорнішим брудом: син його теж стане червоним комполку – червоні його і застрелять…
Що така небезпека хитрих спроб просування «русского мира» є, досить згадати нам вельми пам’ятне попереднє «святкування» на Волині річниці брусиловського прориву.
Cхоже, на тих «маршрутах» не буде місця ні Євгену Чикаленку та Олені Пчілці, Модесту Левицькому та В’ячеславу Липинському, Євгену Петрушевичу та Василю Вишиваному, Михайлові Грушевському та Сергію Єфремову… Там українству не знайдеться навіть куточка, а буде лиш тим, хто сперш застрелить Миколу ІІ, щоб згодом його причислити до лику святих.
Чи не краще на дату сумну замовити поминальні молебні, а на кошти, скажімо, організувати виставку про тогочасне українство в обласному краєзнавчому музеї?
Гей, хлопці з Волині, чи то мовиться правда про ваші спини?