Проза, що втіху дарує

Катерина Сидорук, студентка Луцького педагогічного коледжу

barvinok_tytulka_novaЗізнаюся: книга Івана Корсака «Перстень Ганни Барвінок» спонукала мене   захопитися художньо-біографічною прозою. Донедавная  читала в основному романи про кохання та пригодницькі. Здебільшого це були твори зарубіжних авторів. Та останнімчасом я таки повернулася до  української літератури. І саме  «Перстень Ганни Барвінок» був однією з тих книг, якімене вразили.

Читаючи роман, мимоволі думаєш: чому ж до нинішнього часу нам так мало відомо про цю жінку і чому автор вирішив присвятитикнижку саме Олександрі? Відповідь – на сторінках книги.

Роман створений наче з низки барвистих і колоритних фотографій. На початку твору перед нами постає шляхетна панночка, щетака юна і безмежно щира Олександра Білозерська, сестра Василя та Миколи Білозерських.  У свої 15 років познайомиласяз Кулішем, який був на 9 років старший за неї. Але її почуттів це не зупинило. Сашенька не піддалася на вмовляння ні матері,ні на оточення Куліша, які намагалося застерегти дівчину від бажання стати на весільний рушник з цим вельми амбітним парубком.Важливі сторінки, на яких ідеться, як Олександра  подружилася з Шевченком, пропонувала йому їхати з ними за кордон танавіть віддала йому своє весільне віно.

Не знає людина, що на неї чекає завтра. Автор роману проводить Ганну Барвінок через неймовірно важкі(істотно – не вигадані!)випробування. Саме тут, за кордоном, її застає перший удар. Куліша заарештовують, а Сашенька втрачає дитину. Як непростоперетерпіти біль, яку завдає безжалісна доля. Лікарі ставлять діагноз, який прозвучав як вирок: вона більше не зможе матидітей. Як важко  таке пережити, не зламатись душею, …. Читаючи ці сторінки,  невимовний жаль охоплює серце, аджедля жінки неможливість народити дитину – це вирок, який може вбити.

Але це був лише перший удар… Хтозна, як би чинила інша жінка якась на місці Ганни Барвінок. Далі вона дізнається про новізахоплення Куліша. Але вона довідується  далеко не всю правду, до неї доходять хіба  відлуння. Олександра важкохворіє. В той час Куліш міняє свої пасії як рукавички.

Врешті майже усі відвернулися від Куліша, настав період, коли любов повернулася у їхній дім. А Куліш повернувся душею додружини, нарешті зрозумівши, що той такий далекий, в уяві мальований ідеал, ось тут, поруч. Але на подружжя знову посипалисябіди. Згорів хутір, вони сильно збідніли, Куліш опинився майже в ізоляції. Проте Олександра залишалась як завжди поруч.

Саме тоді він починає роботу над «своїм творивом», саме так він називав Ганну Барвінок. Хоча тут я готова посперечатися,бо хіба сам Куліш не є творивом дружини? Адже Олександра поклала власне життя «під ноги»  чоловікові, служила йому якмогла: переписувала його твори, піднімала власноруч господарку, щоб мати за що друкувати твори чоловіка; вмовила його продовжитироботу над перекладом «Біблії», над яким він працював 25 років, а рукопис згорів; по смерті чоловіка, саме її зусиллями виданонайбільше досі зібрання творів письменника.

Автор зумів створити атмосферу співпереживання читача і персонажів твору, і тому, перегортаючи сторінки роману, я «проживала»разом долю Олександри Білозерської-Куліш. Зацікавилася творчістю письменниці, мова творів якої справді божественно прекрасна,сповнена м’якого ліризму, рідкісної образності та філософічності. Після прочитання роману з’явилося невимовне бажання зновуповернутися до творів Ганни Барвінок.

Читаючи роман «Перстень Ганни Барвінок», я водночас відкривала для себе вже дещо давню епоху, нові імена, невідомий світроманістики, що має пізнавальне значення.  Виявилося, що читати художньо-біографічну прозу – неабияка втіха і задоволення… романістики, що має пізнавальне значення.  Виявилося, що читати художньо-біографічну прозу – неабияка втіха і задоволення…

"Без знання і розуміння своєї минувшини -

людство тоді немовля, народжене вчора."