«Село Камінь-Каширський. Выход в город»

Щоразу перед виборами багато шуму і галасу – потрібного і не вельми. Але є питання, які треба ставити саме у виборчий час. Сьогодні до них належить адміністративна реформа. Де бути повітовому центру – у Камені-Каширсько- му чи Маневичах?

Так звана карта І.Коліушка, де пріоритет несподівано одержали Маневичі, збурила камінь-каширців і змусила їх у червні зібратись на віче. Учасники віче висловлювали конструктивні пропозиції, ухвалили зважену резолюцію, зверталися до депутатів районної ради прийняти звернення в найвищі державні інстанції.

Зараз начебто встановилося тимчасове затишшя. Але чи то не є, часом, тишею перед бурею? З досвіду знаємо: влада не рухає складних рішень в час виборчої кампанії, але вже наступного дня після відкриття урн з бюлетенями їй не потрібен виборець – можна чинити, що заманеться. Саме тому визначитися з повітовими центрами, принаймні на обласному рівні (інакше яка ціна балачкам про децентралізацію?) потрібно вже зараз.

Який би аспект справи не взяти – історичний, ментальний, географічний і т.д. – перевага за Каменем-Каширським. І справа тут не в містечковому патріотизмі (хоча й це не осудне), а в загальнодержавному підході до справи. В Маневич, доводилось чути іронічні репліки, хіба та перевага, що ближче начальству доїжджати до Оконських джерел. Помсту, що бунтівні камінь-каширці голосують не так, як їм зверху нав’язують, давайте зараз не розглядати.

Зазирнімо ліпше на хвильку в історію. Маневичі, як відомо, засновано 1892 року. А Камінь- Каширський на сім століть раніше вже згадується в писемних джерелах. Каменю-Каширському ще в 1430 –му надано магдебурзьке право (гоноровому Луцьку – 1432-го). За Польщі тут повітове  староство, за довоєнних радян – повіт, за німця – гебітскомісаріат (на Волині їх було всього шість), в повоєнний час – райцентр. Себто, всі влади в усі часи визнавали статус поліського центру.

Якщо навіть фашист не замахнувся на цей статус, то невже це можливе сьогодні?!

В певному сенсі камінь-каширцям щастить. Саме зараз головою Волинської обладміністрації є наш земляк В.П. Гунчик. Звісно, він має рівнозначно ставитися до всіх районів, але водночас і несправедливості не допустить.

До слова, ніхто не назвав аргументів, що в Маневичах краще розвивається економіка, малий і середній бізнес, швидше навпаки, таки тут ліпше; чи освіта там на вищому рівні, чи медицина – в Камені-Каширському вона без дискусій потужніша.  А вже про те, як з Черче, Бузак чи Качина, Грудок чи Осівців у Маневичі за довідкою нещасною добиратися, і мови вести не вартує.

Зрозуміло, тут не випадає обговорювати вістки, що київськими пагорбами вже почалапали на півзігнутих маневицькі козаки, горблячись від тяжких торбищ за плечима. А з тих торб несе за версту зманливими копченостями та іншою смакотою, яку маневичани таки мастаки готувати, і пляшчини в тих торбах не кукурудзяними корками закриті.

Зате можна виправдано обговорювати: адмінреформа на рівні районів не спиниться, піде на рівень областей і ніхто не дасть ніяких гарантій, що Луцьк залишиться обласним центром. Тоді доля повіту вирішуватиметься людьми зовсім іншими, яким Камінь-Каширський не болітиме.

Доводилось також чути, що добре було б знайти впливових у владі, хто може у поміч стати. З немалого досвіду знаємо: ніхто нам не поможе. Тільки самі дамо собі раду. І успіх неминучий, якщо об’єднатися, як на зорі Незалежності, коли Камінь-Каширщина стала прикладом для всього українського Полісся чи як у час Майдану.

А ще дехто журився, що в нас засоби радикального протесту обмежені, бо нема у районі важливих трас, аби їх перекрити. Дозволю собі не погодитися, форми ненасильницького, в межах закону протесту є, включно з об’єднаннями з іншими районами, якщо трапляться суб’єктивні та волюнтаристські рішення, якщо треба буде піднятися людям.

Звісно, офіціоз щебетатиме: нічого не зміниться від встановлення центру повіту в Маневичах, хіба стане краще. Але це ми проходили. Особисто мені за прикладом недалеко. Коли ліквідовували районний центр в моєму рідному Заболотті, то так само балакали, що нічогісінько не мінятиметься. Але з ліквідацією припинилося будівництво, втратилися гарантовані державою робочі місця, перестали надходити централізовані кошти і т.д. і т.п., почався занепад. Від колишнього залишилася хіба табличка зі стрілочкою. Як під’їжджали поїздом до станції, то бачили назву «Село Заболотье». А трохи нижче висіла стрілочка: «Выход в город».

Мені здається, що стрілочку, лукаво всміхаючись, вже малюють.

І намалюють.

Якщо не будемо боронитися.

Іван КОРСАК

"Без знання і розуміння своєї минувшини -

людство тоді немовля, народжене вчора."