Загадку євшан-зілля колись розгадають…

—  Іване Феодосійовичу, Ви є автором низки видань. Хто ж герої Ваших книг?
У передмові до книжки «Імена твої, Україно» я запропонував читачам: «Наберіть на будь-якій пошуковій системі в Інтернеті ключові слова «Нобелівський лауреат Жорж Шарпак» – і ви отримаєте сотні повідомлень у відповідь: французький фізик, що народився у Польщі. Начебто все правда, крім манюсінької деталі. Георгій Харпак (таке справжнє його ім’я та прізвище) народився в Дубровиці на Рівненщині, його батько мав тут цегельний завод і з того будівельного матеріалу зведено чимало домівок на всьому волинсько-рівненському Поліссі.
Або розгорнімо будь-яку енциклопедію, читаємо про Михайла Остроградського: «Выдающийся русский физик». А той «выдающийся русский» публічно, у широкому колі казав: «У москалів не хочу й помирати», і таки вгадав власну смерть, помер та похований в Україні (до речі, перші знакові праці Михайла Васильовича писані взагалі не російською чи навіть українською, а французькою мовою).
   Читаємо спогади учасників німецького загону в битві при Хотині 1621 року й неждано-негадано дізнаємося: вирішальний бій, що зупинив наступ мусульманського світу на християнський, європейський, виграли не українські війська Сагайдачного чи польські вояки, а німецький корпус.
Призабуті чи малознані імена та події – в полі уваги моїх книг. Адже на українській землі народжувалися королі й прем’єр-міністри інших держав, класики літератури великих країн, видатні вчені – нобелівські лауреати. Український люд, розкинутий долею по світах, зробив вельми вагомий внесок у здобутки світової цивілізації.
     – А як Ви прийшли в історичну романістику? Що Вас «штовхало» на цей шлях?
   – Насамперед подив. Коли відчинилися всілякі «засувки» і «залізні завіси», перед очима постали дивовижні, не знані досі картини й історичні постаті. Ось Богдан Хмельницький з Іваном Сірком та ще кількатисячним козацьким військом штурмують іспанську фортецю Дюнкерт – Україна ще тоді ставала у поміч Франції. Скупуваті французькі фінансисти вирішили трішки змахльорити і недоплатити козакам, та ще й совістити взялися: «Ми за честь воюємо, а ви про гроші…» – «Чого кому бракує, за те й воює», – підкручувало козацтво з усміхом вуса.
Або Григорій Орлик збирається вдруге посадити на престол уродженця Львова Станіслава Лещинського, польського екс-короля, і йдеться про зустрічну віддяку. Лещинський спершу золото пропонує, потім ошатний маєток десь у мальовничому куточку, натомість Григорій про інше думає: «Повернення гетьманства в Україні моєму батькові Пилипові Орлику».
   То він в арабського купця вбраний, то корабельним лікарем мандрує морями… Російські нишпорки його по всіх світах шукають-вишукують, а він з ними в одній залі чай собі п’є. Оберемок Джеймс Бондів таких пригод не зазнав, що випали на долю Орлика-меншого, генерала потому і польного маршала Франції. Так з’явилася перша повість на історичну тематику «Гетьманич Орлик».
   А й справді, чималенько в нашій минувшині історичних постатей, котрі були малознані чи вважалися своєрідним «другим ешелоном». Стривайте, та це ж зовсім не другий «ряд», це істинно першорядні європейські постаті, які мали неабияку вагу в житті континенту й не тільки. На папір лягли після того більші чи менші оповіді в книгах «Імена твої, Україно», «Таємниця святого Арсенія», «Тиха правда Модеста Левицького», «Капелан Армії УНР», «Отаман Чайка», «Діти Яфета»., «Корона Юрія ІІ» \у Вільнюсі  одночасно вийшла ця книга також литовською\, «Завойовник Європи», «Немиричів ключ»…Принагідно можна висловити жаль, що тиражі книг сьогодні вельми скромні. Проте на поміч приходять новітні технології. Так, на електронному сайті «Кассіопея. Сузір’я українських книжок» та одному з найбільших у світі інтернет-сервісі «Amazon.com» відповідно десять і вісім моїх книг представлені українською, а також окремі російською, турецькою та англійською мовами.
–  В чому притягальність для Вас історичної тематики?
  — В науці існує термін «пам’ять води». Є поважні науковці, котрі твердять, що немовля здатне назавше залишити у пам’яті своєрідний «код води», яку мама пила під час вагітності, навіть у генетичній інформації він залишається. Теперішнє читацьке покоління також не повинне втратити ключі до отого «коду води і землі», того краю, де мати на світ привела…  Тож і легенді про євшан-зілля наука колись, можливо, знайде пояснення і обґрунтування. 

"Без знання і розуміння своєї минувшини -

людство тоді немовля, народжене вчора."