Пам’яті Івана Корсака

Минулої п’ятниці вранці не стало Івана Корсака. Помер винятково світлої душі чоловік і прекрасний письменник, беззаперечний лідер у жанрі українського історичного роману. В останні 15 років Іван Корсак написав ті твори, котрі стали яскравими відкриттями наших великих людей, яких ще не знає широкий загал в Україні (В’ячеслав Липинський, Юрій Немирич, Миклухо-Маклай, брати Тимошенки, Кістяківські…). Блискуче написані його романи про Міхала Чайковського (“Отаман Чайка”) та про Ганну Барвінок, многотерпеливу дружину химерного і нелегкого для співжиття Пантелеймона Куліша (“Перстень Ганни Барвінок”).
Він був на винятковому творчому піднесенні. Розповідав про задуми кількох романів. Три його твори висунуто на здобуття Національної премії імені Т. Шевченка.
Гірко мені усвідомлювати, що я вже не почую його тихого спокійного голосу і що Іван Корсак переходить із цього світу у нашу пам’ять.
Не можу забути такої розмови з ним. Люди нашого віку так чи інак заговорюють про фінал життя. Корсак сказав: “Вся наша доля десь записана і нам нічого не змінити. Тому я — фаталіст: буде так, як має бути, як визначено нам. Треба не марнувати час і робити те, що ти вважаєш важливим і що ти можеш”. Позиція і філософія розумної сильної людини, яка не впадала в драматизування усяких несприятливих обставин.
Він цілковито підпорядкував себе писанню історичних творів, добре відчуваючи, що в нашій постколоніальній ситуації національна історія — той продукт, котрого катастрофічно бракує в нашому духовному раціоні. Звідси наша історична недокрівність, національний нігілізм і відсутність національної свідомості та гордості. Він вишукував в історії яскраві, але малознані загалом постаті, яким належалося б бути у національному пантеоні, але всі їхні імена були репресовані комуністичним режимом. Корсак повертав ці імена і цих людей в український історичний простір, в українську пам’ять. Його герої незрідка розкидані по всьому світу (Григор Орлик, Тимошенки, Кістяківські, Миклухо-Маклай…), але всі вони незримими духовними узами пов’язані з Україною і гордо несуть українське ім’я. Окрема тема (і я певен, що це стане об’єктом серйозних студій) Корсакові зусилля для відтворення українського внеску у світову цивілізацію. Невипадково ж такі його романи, як “Борозна в чужому полі” та “Вибух у пустелі” мають голосний резонанс в Україні. Наше суспільство, відчуваючи симптоми своєї історичної амнезії, жадібно цікавиться такими постатями і невигаданими сюжетами з життя видатних українських людей, яких знає світ, але ще майже не знаємо ми.
Останнім часом Корсак, завершивши епічно-масштабний роман “На розстанях долі”, працював над художньо-документальним твором про українців в американо-в’єтнамській війні. З багатьох архівів світу ішли йому документи для цього, як і для інших, раніше написаних творів. Це була засаднича особливість Корсакової письменницької роботи — всі його твори мають у своїй основі потужний документальний фундамент. Я не знаю, на якій стадії цей роман. Бо ж невблаганна смерть забрала Івана Феодосійовича в час його напруженої роботи над новим художнім полотном.
Після смерті Павла Загребельного, Романа Іваничука, Романа Федоріва Корсак був одним із небагатьох, хто лишався вірним многотрудному жанру історичного роману. Ціни немає його роботі в українській літературі — його твори мають націєтворчу силу впливу, вони сприяють вихованню українського патріотизму. Без них справді важко уявити собі наше письменство.
Певно, кожен, кому пощастило приязнитися з Іваном Феодосієвичем, відчував у ньому тонку душевну конституцію, допитливий інтелект і високу самопосвяту. З цим він прийшов у нашу літературу і, пам’ятаючи все це, — як найвизначальніше в його духовному портреті —ми прощаємося з ним, тамуючи гострий біль утрати.
Хай буде Вам, Іване Феодосійовичу, вічна пам’ять!
І доки ми будемо на цьому світі, ми не забудемо Вас!

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ,
Ліга українських меценатів

Редакція газети “Слово Просвіти”, Центральне правління ВУТ “Просвіта” глибоко переживають смерть талановитого письменника Івана Феодосійовича Корсака, просвітянина, номінанта на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка.
Вічна пам’ять його душі, пухом рідна волинська земля!

Джерело: “Слово Просвіти”,  14.12.2017р.