Спогади про Івана Корсака
7 грудня перестала битися серце волинянина Івана Корсака. Письменник високої проби. Редактор кількох газет. Засновник медіа-корпорації «Сім’я і дім». Бізнесмен. Депутат Волинської обласної ради трьох скликань.
Волинь у скорботі. Всі, хто працював і знав Івана Корсака висловлюють співчуття. Після себе Іван Корсак залишив безліч добрих справ і добрих спогадів. Видання «Волинь24» попросило поділитися ними людей, які в той чи інший час були поруч із Іваном Феодосійовичем і зберегли сокровенні фрагменти у пам’яті про цю людину.
***
«ТАК ХОТІЛОСЯ, ЩОБ ЦЬОГО РОКУ ВІН ОТРИМАВ ШЕВЧЕНКІВСЬКУ ПРЕМІЮ, БО БУВ НА НЕЇ НОМІНОВАНИЙ», – ВІКТОР ВЕРБИЧ
Віктор Вербич – відомий волинський журналіст, письменник. Разом з Іваном Корсаком працював у газеті «Народна трибуна».
«Корсак – то якийсь дивовижний працелюб. Людина від землі. Я пригадую його батьківщину, Заболоття… Йому далеко треба було ходити до школи. І він, мабуть, добре знав оту людину праці, поліську людину. Ми працювали з 1990 року, ще в «Народній трибуні», і я завжди дивувався його знанню душі поліщука. Настільки його перші книги, його новелістика були разючими.
Досягаючи якихось матеріальних статків, посад (а він тричі був депутатом обласної ради), ніколи не був зациклений на своєму его. Людина мала талант від Бога і талант керівника. Це людина, яка мала дивовижну витримку.
Мене дивувала його сила волі. Я знав, що він хворіє, багато було моментів, але він ніколи на цьому не акцентував.
Це людина з сучасним мисленням. Пригадую, як ми журналісти тоді, в 90-му році, дивувалися, навіщо ті диктофони чи комп’ютерна техніка… він тоді дбав про те, аби «Народна трибуна» версталася вже по-сучасному.
Мав дивовижне ставлення до дружини Марії. То його соратник. Жив онуками, любив синів. Міг вислухати людей. І був глибинно віруючим. Причому не показово, не епатажно, а направду щиро. Думаю, мабуть, десь йому Господь помагав ті недуги терпіти. Хотілося б, аби він довше прожив, бо то талант незвичайний. Думаю, ця втрата непоправна. Зовсім нещодавно бачив Івана Феодосійовича, ми разом були на вечорі Євгена Хотимчука, раділи за колегу, у якого вийшла книга.
Мені так хотілося, щоб таки Іван Феодосійович отримав цього року Шевченківську премію, він був на неї номінований. Людина – світла, справжня, яка не грала в цьому театрі життя… Коли відходить письменник і журналіст, він лишається у своєму слові. Хай спочиває з Богом!».
***
«ВІН БУВ НА ВИНЯТКОВОМУ ТВОРЧОМУ ПІДНЕСЕННІ», – МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ
Михайло Слабошпицький – український літературознавець, прозаїк, публіцист.
«Сьогодні вранці не стало Івана Корсака. Помер винятково світлої душі чоловік і прекрасний письменник, беззаперечний лідер у жанрі українського історичного роману.
В останні 15 років Іван Корсак написав ті твори, котрі стали яскравими відкриттями наших великих людей, яких ще не знає широкий загал в Україні (В”ячеслав Липинський, Юрій Немирич, Миклухо-Маклай, брати Тимошенки, Кістяківські…) Блискуче написані його романи про Міхала Чайковського (отаман Чайка) та про Ганну Барвінок, многотерпеливу дружину химерного і нелегкого для співжиття Пантелеймона Куліша (“Перстень Ганни Барвінок”).
Він був на винятковому творчому піднесенні. Розповідав про задуми кількох романів. Три його твори висунуто на здобуття Національної премії імені Т.Шевченка.
Гірко мені усвідомлювати, що я вже не почую його тихого спокійного голосу, і що Іван Корсак переходить із цього світу у нашу пам”ять.
Прощай, дорогий друже! Хай буде пухом тобі земля!».
***
«ТАК І НЕ ПОБРАЛА АВТОГРАФІВ ДО ЙОГО КНИЖОК…» – НАТАЛІЯ ШЕПЕЛЬ
Наталія Шепель – відома волинська журналістка, екс-редактор газети «Слово Волині». Починала свою творчу діяльність у газеті «Сім’я і дім».
«Іван Феодосійович був першою людиною, яка сказала: “У пані Наталі добрий склад. Вам треба писати”. І ось так, з його легкої руки, я почала створювати тексти… І скільки нас таких? Хто їх сьогодні порахує?
Ось думаю зараз, що так і не побрала автографів до його книжок. І се не встигла, і те не сказала…
Але я буду з тих, хто завжди пам`ятатиме цей стрімкий крок і радісне потирання рук, коли вдавалося зробити гарний матеріал. Буду пам`ятати, як він повертав тексти через невдалі заголовки і просив переробити. Або як я прийшла колись добровільно звільнятися, бо мене хтось-десь розкритикував. А він у відповідь розвеселився і навів за приклад президентів, яким непереливки від такого шквалу критики, яка мені й не снилася. Хочу запам`ятати сміх тих часів.
Так, людина йде, але й лишає у твоєму конкретно житті щось тобі важливе. Книжки і гарних людей, вдало зібраних колись під одним дахом “Сім`ї і дому”…».
***
«ТО БУВ ПЕРШИЙ РЕДАКТОР ВИБРАНИЙ І ЗАТВЕРДЖЕНИЙ НА СЕСІЇ», – СВЯТОСЛАВ КРАВЧУК
Святослав Кравчук – депутат Волинської облради, керівник фракції
«Наш край», екс-перший заступник Луцького міського голови, заступник голови Волинської облдержадміністрації.
«Я його запам’ятав ще з того часу, коли обирали редактора міської газети. Він спершу був у Камені-Каширському, а потім прийшов звідти в Луцьк. «Народна трибуна» – то була міська газета. А Іван Корсак, напевне, перший редактор, який був вибраний і затверджений на сесії Луцької міської ради. Причому там такі баталії були, що не позаздриш. І Микола Панасюк виступав (а він був претендентом на посаду), і він виступав – непросто було вибрати, людину, яка мала досвід роботи у пресі. Тут ще була важлива його позиція щодо суспільних подій. Це зараз можна казати: «Я за Україну» і так далі. А тоді в 90-ті роки кожен ще й думав: « Чи буде воно, чи не буде…, чи доведеться їхати на Соловки?».
Не дивлячись на те, що й Микола Панасюк був достойний бути редактором, бо він теж стояв на демократичних позиціях, депутати проголосували за Івана Корсака. Тоді у міській раді серед більшості було багато директорів шкіл, підприємств, установ, але й була невеличка купка депутатів (Євгеній Кожевніков, Олег Максимович, Олексій Добко, Богдан Самохваленко, багато кого нема), які складали меншість. Питання стояло в тому, щоби здобути підтримку більшості. Дивно, але навіть проголосували ті люди, які в принципі представляли Комуністичну партію.
Потім він лишив «Народну трибуну», пішов займатися своїм бізнесом, але в нас склалися дружні відносини. Я б не сказав, що ми дружили, але в крайньому випадку, якщо йшлося про відтворення української історії, він був серед тих людей, хто толерантно і вчасно міг вступити в полеміку. Щоб важелі терезів перекинути на ту сторону, що була на користь якоїсь ідеї.
Міг знайти спільну мову з владою. Коли був депутатом облради, то спілкувався з Борисом Клімчуком, не дивлячись на те, що вони були на різних, так би мовити, політичних платформах. Але їх об’єднували моменти, що були зв’язані з любов’ю до своєї землі. Так, як Клімчук до свого району і села відносився, так і Корсак до свого краю.
Коли були попередні вибори, ми запропонували йому балотуватися від партії «Наш край», він довго вагався, але в останній момент прийняв рішення. Погодився, бо тут немає єдиного політичного лідера та ідеологічного навантаження. На жаль, не вистачило у нього сил, щоб стати знову депутатом обласної ради.
Багато років ми пересікалися, дивилися на роботу один одного, я його поважав як старшого товариша, як людину, що мала досвід, знає і вміє вирішувати проблемні питання. Тому дуже шкода. Висловлюю співчуття родині й думаю, що Волинь багато втратила у зв’язку з його відходом».
***
«ВІН ЛЮБИВ ПОВТОРЮВАТИ ФРАЗУ: «МОЛОДІСТЬ – ТО ВЕЛИКА ПЕРЕВАГА», – ЮРІЙ КОНКЕВИЧ
Юрій Конкевич – відомий волинський журналіст, тривалий час був редактором газети «Сім’я і дім».
«У нас у «Сім’ї і дім» була дуже молода команда. Для більшості це фактично був якийсь перший досвід журналістики, якісь перші кроки. Багато з нас не мали фахової освіти…
Але дуже мені от зараз хочеться пригадати його довіру. Він дуже нам довіряв. Інколи пригадується, що, можливо, навіть і забагато. Але те, що ми намагалися не розчарувати його довіру – це справді так.
Він любив повторювати фразу: «Молодість – велика перевага». Він ризикував. Це був його стиль. Він не був ретроградом. Ми завжди давали йому енергетику молодих 25-річних людей, він нам – його досвід. Це, звичайно, був дуже хороший синтез і дуже хороша наука для нас і для нього.
Ця довіра і ця атмосфера не могла не позначатися на результатах. І на тому, як розвивався його бізнес, не тільки видавничий, не тільки газета, а й інші напрямки його діяльності. Ця його така вільна атмосфера, незашореність…
Він так і дітей виховав своїх. У родині в них завжди відчувалися такі вільні думки, вони не ставили себе в якісь рамки. І звичайно, то великий плюс для Івана Феодосійовича.
Хочеться висловити велике співчуття родині. Бо родина у нього – дуже хороша, для них то великий удар».
***
«НАВІТЬ ЯКЩО ВИНИКАЛИ МАТЕРІАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПРИХОДИВ НА ДОПОМОГУ», – ОЛЬГА ЛЯСНЮК
Ольга Ляснюк – письменниця, голова Волинської обласної організації Національної спілки письменників України.
«Моє перше знайомство з ним відбулося давно. Він був головним редактором газети «Сім’я і дім». Я тоді ще була студенткою, мене рекомендували як дописувача газети. Так ми познайомилися… Вже потім я дізналася, якого масштабу він письменник, коли прочитала його книги.
Волинська організація НСПУ дуже завдячує Іванові Феодосійовичу за постійну підтримку. Як моральну, так і матеріальну. Якщо виникали якісь питання (чи з оплатою комунальних послуг, чи інші витрати), він завжди приходив на допомогу. Був багаторічним членом правління нашої організації і загалом Національної спілки письменників України. Входив до редколегії газети «Літературна Україна».
Якщо говорити про літературну діяльність, то він був такою людиною, що називається з розмахом. Дбав не тільки про видання своїх книжок. Знаю, що багатьом письменникам він допомагав видати книжки.
Якщо для якоїсь школи чи для якогось конкурсу учнівського були потрібні призи, то він ніколи не шкодував власних книжок і на безоплатній основі їх давав. Головне для нього було, щоб читали. Це вагома втрата…».
Підготувала Олена ЛІВІЦЬКА.
Джерело: Інтернет-видання «Волинь24», 07.12.2017р.
