Книжка в час: Про гроші-марево й гідність-меч

http://slovovolyni.com/ukr/blog/29/25058/

«…все зло на світі тільки тому живуче, що в писок йому зацідити ніхто першим не хоче», – Іван Корсак «Мисливці за маревом».

Це вже, здається, десятий за рахунком роман Івана Корсака, письменника з Волині, відомого в українській літературі дослідника, відкривача й майстерного оповідача історії. Не так давно світ побачив ще один, найновіший, очевидно одинадцятий художній твір автора «Борозна у чужому полі» – про легендарних братів Тимошенків… Іван Феодосійович дійсно вражає своєю невтомною працею і плодовитістю. Бо роман «Мисливці за маревом», над яким працював два останні роки й про який ітиметься далі, теж вийшов цьогоріч, узимку.

Іван Корсак – письменник-патріот. У своїх творах він воскрешає забуті й маловідомі імена знакових для України постатей, котрі так чи інакше пов’язані з Волинським краєм. І якби не він, хтозна чи довідалися б ми коли-небудь уповні й детально про таких великих українців як Арсеній Мацієвич, гетьманич Орлик, В’ячеслав Липинський, отаман Чайка, капелан УНР Павло Пащевський та багатьох інших малознаних і, на жаль, досі не пошанованих як належить визначних особистостей. І, якщо більшість історичних романів Івана Корсака – то були охудожнені біографічні оповіді тої чи тої постаті на теренах тої чи тої історичної доби, то «Мисливці за маревом» – роман здебільшого сучасний. Однак уплетена канва минувшини, зокрема, історії життя шляхтича-волинянина, громадського діяча, поета й борця за православ’я Данила Братковського (а це період із другої половини XVII століття по 1702 рік), робить цей твір історико-сучасним.

«Мисливці за маревом» – роман про одвічну боротьбу з корупцією та хабарництвом, що їх, на жаль, майже годі здолати через гонитву людства за ненаситним збагаченням. Утім, на щастя, у всі часи були люди, для яких гідність стояла понад гроші. Як-от для Данила Братковського. Цей нескорений чоловік не зрадив свої ідеали та переконання, відмовившись при цьому від найбільшого хабара – власного життя. Його, шляхтича, а не хлопа, як то було зазвичай, піддали страшним тортурам: як повідує автор, перший раз вірьовками розтягували на дибі тіло, в другу чергу живцем його пекли, а втретє припалювали, вже водячи по тілу залізом, розпеченим до червоного… До речі, влітку 2013 року з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України Помісний собор Української православної церкви Київського патріархату канонізував Данила Братковського й приєднав його до лику святих.

«Такого роману в Корсака ще не було», – каже про цей твір відомий літератор Михайло Слабошпицький. І додає: «Це книжка, якої нам дуже було треба, вона на запит нашого дня, тобто зайняла порожню нішу… Коли ми живемо на грані морального дефолту, раптом говориться про людину, яка сповідувала справжні цінності, чиї слова підтверджені поведінкою. Братковський ціною життя обирає те, що не продається…»

Роман актуальний ще й тому, що повідує про мисливців за матеріальними благами, грішми, які часто-густо стають метою життя сучасної людини. Корупція і хабарництво руйнують у людині все живе… Але гідність, як зазначено в анотації до книги, не здолає навіть сокира ката. Бо сокира поржавіє, а гідність залишиться.

Головний герой «сучасної» частини роману – бізнесмен Денис Поліщук. Попри те, що має справу з зароблянням грошей, є людиною високоморальною, правдолюбною і чесною. Якось він знаходить старий дзбан із надписом, що багатство в ньому немале, а коли розпаковує, то бачить там не гроші й не золото, а манускрипт. Це поезії Данила Братковського. Відтак, читаючи вірші поета, козака, шляхтича, дипломата й сучасника Івана Мазепи, Денис повертається думками на три століття назад і осмислює життя людини з бездоганною моральною репутацією. Зрештою філософія, дух Данила Братковського перетікає у Дениса й сам він постає перед читачем як приклад для наслідування. Понад три століття відокремлює головних персонажів цього роману, але ефект присутності одного й другого – однаково максимальний.

Денис не мириться з тотальною корупцією, яка полонила його містечко, районний центр. Він не в силі постійно годувати хабарами місцеві інстанції, чиї представники щоразу приходять у його контору й вимагають «лапувку», інакше не бачити його бізнесу нормального розвитку. Через безкінечні погрози Поліщук «шукав бодай один, та надійний прихисток, де немає паскуди державного, інспектора чи поліцая, що через день витрясають душу та вивертають…» А нарешті зважується на відверту війну з головою районної адміністрації Авеніром Баксютенком на прізвисько Бакс. Звідкіля у цього мисливця за грішми така символічна кличка, зрозуміло.

Цю надскладну війну з «системою», чиї витоки сягають найдавніших часів, Денис, на превеликий жаль, програє. Бо «не виправити той світ, якщо не вдалося цього за тисячоліття зробити». Але він, як колись і Данило Братковський, перемагає в значно важливішому в житті кожної людини бою – він не втрачає гідності, совісті, своїх високих моральних принципів, які, мов той меч, здатні відбитися від найспокусливіших матеріальних благ. Бо що є гроші? Марево. А що є гідність? Честь. Якої не купити. І вічність. Яка не минає…

Іван Корсак – вправний і талановитий художник слова. Його добірна проза засіяна точеними, продуманими висловлюваннями, влучними порівняннями, яскравими примовками, що заграють із читачем поліським колоритом, неповторним звучанням. Ось, наприклад, один із героїв Корсака «киснув в останні дні, як позавчорашній борщ, якого в холодильник забули поставити», і «причепилися до нього ті два слівця, і ніякими обценьками їх не відкусиш», або й «дзенькнув метал об метал, видавалося, як зустрівся Денис із Баксютенком поглядом». А чи знаємо, що «хто з псами лягає, той із блохами встає»?.. Багата мова у романі «Мисливці за маревом», але читається він водночас легко, швидко, й зацікавить кожного, кому не байдужа українська дійсність і минувшина.

…Дві з половиною тисячі років тому перський цар Камбіс узявся затято боротися з корупцією у судах. Так, із одного фальшивого судді він наказав заживо зняти шкіру, видубити й оббити нею крісло. А в те крісло посадив суддівського сина, аби він вершив долі. І як буде вершити долі, то щоб знав, у якому кріслі сидить. Минуло два з половиною тисячоліття, а про суддівську систему ми знову кажемо: «Не оббивати ж нам ще раз отак крісло!» Тобто одна з ліній у романі «Мисливці за маревом» – застереження проти утворення диктаторів, починаючи з містечкового рівня. Зло й тепер сконцентровано в руках владців, які купують, принижують, згинають, але не можна цього допускати, треба цьому протистояти. І ця книжка потверджує – кожен з нас має вибір і може його зробити.

Жанна КУЯВА

"Без знання і розуміння своєї минувшини -

людство тоді немовля, народжене вчора."