Поет без хімії

Про цього письменника унікального таланту Павло Загребельний відгукнувся так: «Доводиться лише дивуватися, чому на українських телеекранах з самого досвітку до пізньої ночі вигарцьовують завезені з ближнього зарубіжжя відставні сатирики й гумористи і не чути такого дотепного слова, як те ж слово Василя Простопчука». Оригінальний відгук і Миколи Вінграновського: «…Найголовніше – я прочитав Василя Простопчука. Якщо йому треба рекомендацію до Спілки- я таку рекомендацію дам хоча б уже тому, що він поет без хімії. Такі поети в нас майже перевелися».

   Василя Простопчука, гадаю, категорично заборонено читати поспіхом. Бо звичне слово у нього набуває раптом незвичного, непобаченого нами досі відтінку і ще незнаного смаку. Автор на свою творчу голову вибрав чи не найважчий жанр, бо ці «малі форми» потребують колосально великої праці, творчих мозолів та поту. Але ніякі мозолі тут не стануть у помочі, як не буде таланту від Бога…

   Читати з-під пера Василя Простопчука можна з немалою втіхою і в час, коли тиха радість лягає на душу, і тоді, коли якась прикрість спадає на неї передчасним, липким і мокрим, набридливим  осіннім снігом. Бо в іронічному підтексті незмінно бринить: що б і хто не казав, а життя все ж прекрасне.

   Такої афористичності, як у В.Простопчука, на нашому творчому ланові сьогодні у цьому жанрі немає. Нема – і годі.