Біда не зазирає у паспорт

Щосуботи в Луцьку о десятій годині під залізничним мостом можна побачити людей різного віку. Одягнуті аж ніяк не розкішно, з бідончиками чи баночками в руках, вони поспішають по безплатні обіди. Зла доля чи негадане нещастя вибили їх з узвичаєної життєвої колії, і вони тепер безпритульні, без засобів для нейневибагливішого існування, нерідко без прописки – з усіма прикрими наслідками, бо позбавлені навіть мізерного соціального захисту. Хтось спився, і вже не в змозі подолати алкогольну залежність, а хтось просто під немилосердними ударами недолі безнадійно опустив руки.
Опікується цими нещасними людьми місцева община однієї з християнських конфесій. І робиться те не для реклами, піару чи іншої вигоди та показухи, просто робиться від щирого серця і нефальшованого християнського милосердя. Чи не найбільше клопотів лягає на плечі Дмитра Бондарука.
Серед тих, хто приходить під залізничний міст о десятій годині, не тільки бомжі, як називають їх у просторіччі, себто люди без означеного місця житла. Можна зустріти тут і пенсіонерів, які витратили всеньку шикарну пенсію на комунальні послуги, тож залишилися без гроша на проживання. Ось немолодий чоловік прийшов з бідончиком для своєї зовсім престарілої матері, яка давно вже прикута до ліжка. У черзі жінка зі стражденним лицем, яка не пересилила сімейної трагедії. Життя в неї було як життя, підростала донька, заміж згодом вийшла. І ось зять мав необережність позичити великі гроші в підозрілих структур чи людей. Сталося так, що віддати борг упору не зміг, і одного дня його знайшли повішеним. А ще через кілька днів повісили й доньку.
Вони різного віку, різного колись соціального статусу та освіти.
– Зустрічалися навіть люди з двома вищими освітами, – оповідає Дмитро Бондарук.
Біда, зрозуміло, не зазирає в паспорти та дипломи. Окрім обідів, тут також клопочуться про прописку для безпритульних, бодай при церкві в районі підшипникового заводу. Влада поставилася до цього з розумінням. А от про приміщення для харчування питання ніяк не можуть розв’язати.
У будь-якому суспільстві, навіть найзаможнішому, є частина людей, яких доля не пошкодувала. Можливо, у цій ситуації доцільно різним конфесіям домовитися спільно, почергово у різні дні, подбати про тих, хто приходить щосуботи під міст. Що там казати, для однієї общини щоденна турбота непосильна напевно. Тоді й влада іншими очима подивилася б на цю милосердну і шляхетну справу. А ще потребує значного поліпшення координація зусиль з благодійним фондом «Переображення», Спілкою самаритян Луцька та подібними добродійними організаціями й окремими благодійниками.
Для Луцька то не є нереальним, звичайнісіньким прожектом, бо споконвіку у нас мирно вживалися різні конфесії і не раз добрі діла спільно чинили.
А поки мчать через міст розкішні мерседеси та крайслери, хвацько вилискуючи лакованими боками та повискуючи гальмами, і не чути за ними, як побрязкують під мостом порожні бідончики…

Джерело: “Сім’я і дім”, 19-25.08.2010р.