«Ми чесно так любов’ю поділились…»

Василю Слапчуку – 50!

Cто чотири роки тому Г. Мінковський ввів у науковий математичний обіг термін «чотиривимірний простір», який названо  його ж  іменем. Згодом з’явився «простір п’ятивимірний», ще згодом зустрічаємо твердження про існування їх аж одинадцять.

   Рядки з-під пера Василя Слапчука, як видається мені, народжені та перебувають істинно в багатовимірному просторі.

   Звісно, різні люди означують його по різному. Проте без того «шестивимірного» гомо сапієнс негайно втратить «сапієнс» і, дико вереснувши, притьма видряпається знову на пальму. Певне, цього разу вже назавжди.

   Одні звуть той простір поезією в найширшому розумінні, інші – просто красою, ще треті – істинним мистецтвом.

   Чималенько писано-переписано про одне з найпрекрасніших людських почуттів, але багацько ще є неоковирного, плямами масними замурзаного… Які ж делікатні рядки в Василя Слапчука: «Злічив краплини дощу,\\зорі порахував…\\А скільки жінок\\під небом – не відаю.\\На тобі збиваюся.\\

   В творчому просторі письменника мирно живе сусідою поруч з щемкою інтимною лірикою потужний громадянський мотив; він ніякий не переселенець, мотив отой, при потребі суєтній виставлений напоказ, він споконвічний тут, від плоті плоть. Читаємо: «Нехай собі лякають\\ вороги, війною\\ погрожують.\\Хліб-сіль в українця\\ завжди напоготові».

   Хіба не правда: котрий раз за наше жито – по тімені нас?

   Тому нічого ображатися і на рядки наступні: «Ще не було\\такої держави,\\якої б українка\\спідницею не накрила.\\ Отакі жінки\\ в українців.\\ А ви кажете:\\ де наша держава?\\

   Інколи можна хіба всміхнутися, як той чи інший автор силоміць «пришиває» самопальну філософію до свого нашвидкоруч склепаного шедевру, а та філософія відчайдушно борониться і відпадає негайно, мов би її павутинкою кріпили. Дивовижним чином в поетичних образах В.Слапчука вже від роду закладена та чи інша глибока думка, немає потреби бігти  по голки та наперстки.

   //Бог дихає// з середини\\на небо,\\ як \\ на замерзлу шибку.\\

     \\Чи угледить нас з тобою?//

   Справжня поезія ніколи непоміченою не залишиться.

  Василеві Слапчуку доля судила пройти через пекельний        вогонь і пекельні  болі, істинно шестивимірні… Та однаково безсилим був той вогонь випалити з душі письменника доброзичливість і приязне ставлення до цього химерного, нерідко колючого і часто неймовірно жорстокого світу. Cаме тому, що “нема зерна неправди за душею»,  вельми многозначно і пронизливо  звучать слова Митця, звернені до кожної людини і всього довкілля духовного, багатогранного і багатовимірного: «Ми чесно так любов’ю поділились…»

Джерело: “Літературна Україна”, 29.12.2011р.; “Сім’я і дім”, 29.12.2011р.