Неповага до читача. За його гроші?

Свій почерк, свій стиль у кожного журналіста чи письменника – і ніхто йому не указ, ніхто не нав’ яже авторові іншу якусь «каліграфію».

Але є також істинно властиве будь-якій публікації. Насамперед маю на увазі повагу до читача, до його достоїнства. Лише один приклад.

З подивом розгорнув «Волинську газету» за №32, зокрема, російськомовну частинку. Бачу інтригуючий заголовок «Иностранцы с неустановленной государственной принадлежностью». Цікаво , і що ж бо воно таке?

Досить розлогий матеріал, ледве не на сторінку, оповідає про многотрудні діяння РНО \ Русское народное объединение\, затятої антиукраїнської шовіністичної організації, що існувала на теренах Волині до Другої світової війни.

Еге, та ж тут знайомі імена…Серед делегатів на їхній з’їзд бачу священика Рогальського, знайомий також «посол Николай Серебреников, председатель и творец РНО». Є ще сумнозвісні прізвища, але сперш зупинюся на згаданих двох. Це той самий Рогальський, що шахраював, збираючи підписи мирян на чистих аркушах: мовляв, волиняни проти українізації нашої церкви. Посли сейму Степан Скрипник, Петро Певний, професор Іван Власовський та інші знакові люди краю з обуренням протестували проти шахрайства: «Більшої послуги, як акція прот. Рогальського, ворогові православної церкви не можна віддати».

Не менший подив викликають і діяння Ніколая Серебренникова у час, коли Волинь перебувала під подвійною окупацією – світською польською і духовною російською. Бо ще багато священицтва залишалося тут старого російського імперського штибу.

8 лютого 1923 року трапилася досі єдина і нечувана у світовій історії трагедія – задурманений російським шовінізмом архімандрит Смарагд розстріляв свого найвищого архієрея, митрополита Православної церкви у Польщі Юрія Ярошевського.

Ще на суді пробували вигородити кримінального злочинця, мовляв, він ішов на зустріч з владикою із відкритим серцем та душею, просто так трапилося…На що невиліковний шовініст з цинічною посмішкою відказав:

– Я йшов не з відкритою душею, пане, а із зарядженим револьвером.

Запеклим захисником кримінального злочинця, вбивці Смарагда на суді виступав Ніколай Серебренников.

Я не знаю \щоправда, здогадуюся\, навіщо автор «Волинської газети» Сергій Ткачев перетрушує старий імперський мотлох і витягує звідти імена україноненависників. Як і не знаю, до яких нових витівок буде вдаватися московська окупаційна церква та російське ФСБ. Проте вважаю неповагою до читача «втюхування» йому публікацій «а ля Ткачев» з марним сподіванням, що волиняни не знають своєї історії і ковтнуть залюбки усе, що спечеться на іржавій ефесбівській пательні. Незалежно від того, дофінансовується те чи інше видання з бюджету чи ні, кожен квадратний сантиметр газети вартує певну кількість гривень – досить заглянути в прайси. Тому неповага до читача «господ Ткачових» є ще й неповагою цинічною – антиукраїнське вариво за українські гроші.

Отож нехай «Иностранцы с неустановленной государственной принадлежностью» забираються геть з нашої землі та шукають собі пристанища далеко за межами Волині і всієї України.