Осанна

Співали осанну країні одній

Поети правителю аж до підскоку.

Та якось незвично злетіли пісні,

Правитель скупий аж до того ж жорстокий.

Придворні у гвал – “Тут усе те ложа,

Помазаник наш є безгрішно чупарний!

На пісню баржі наточіте ножа,

Поетів вже хомузом до буцегарні!

Схопили співців та в холодний барак,

А як скуштували тюремної манни.

Пропав десь той дух бунтівний неборак,

І хором тяли солоденьку осанну.

Та тільки один заспівав бунтівну

Ганьба! – закричали придворні браття.

До страти!

Паскуду піддати вогню!

І кинули того поета в багаття.

Та навіть в вогні каяття не зробив,

А іскри пекучі аж небо вже крешуть.

Як раптом правитель – Спиніться, раби!

Рятуйте поета останнього, що не бреше,

останнього, що не бреше!