Погляд углиб віків
«Україна і Литва в XIV – XVI століттях» – книга з такою назвою напередодні черговоїрічниці Незалежності України побачила світ завдяки підтримці благодійного фонду «Рідна Волинь». Відповідальний редактор – академік НАН України В.Смолій.
– Це український погляд на історію Великого князівства Литовського, погляд на українське середньовіччя, – зазначалося на презентації. – Очевидно, будуть дискусії – і то нормально. Адже збереглося чимало догм в історіографії, починаючи від часів Ключевського і Соловйова. В книзі є частинка відповіді на питання: хто ми, чиїх батьків ми діти…
Можна сподіватися, що книгою залюбки скористаються і науковці, і студенти, зрештою, вона просто читається з неабияким інтересом, тож на популярність просто приречена.
У виданні ґрунтовно подано політичний аспект стосунків і правову систему, механізми її функціонування і розвиток економіки…
Ет, скаже невдумливий читач, звичайне академічне видання, та й годі. І буде лише частково правий – матеріал подано справді ґрунтовно, академічно. Але зате скільки свіжої, досі маловідомої інформації, недослідженого матеріалу.
Читаю економічний розділ і подумки посміхаюся: який то тупий чоловік вигадав приказку: «хлопці з Волині і в них спина в глині». З книги «Україна і Литва» насправді постають наші попередники-волиняни і працьовитими, і з олією в мізках, як мовиться. В них спина не в глині, хіба піт частенько її вкриває, вони широко торгують зерном, воском і продукцією лісів, причому з усією Європою. Досить непросто з різних причин було налагодити торгівлю худобою. Але ж зуміли, тож дозволю собі цитату: «основним центром і торгом для т.зв. «волинських волів» було, окрім Любліна, місто Луків, а луківські ярмарки набули великого значення для купців-торговців худобою з теренів Волинського воєводства ще в часи, коли основний товаропотік з Русі спрямовувався до Сілезії й далі». Худобу відправляли не лише власну, скуповували її ген аж у Молдавії та теперішній Румунії, непогано при цьому заробляючи. В книзі навіть наводяться цікаві цифри: в середньому ціна одного вола від місця його випасу до місця зарізу в Данії чи Німеччині зростала на 146-175 відсотків.
А хіба тільки з волами так вправлялися волиняни? Оскільки війська західних держав завжди потребували для кавалерії добрих коней, то й на цьому незле заробляли, скуповуючи їх у Молдавії, Туреччині чи Волощині. Гданські купці пробували скласти нашим землякам конкуренцію, та не завжди те їм вдавалося.
Звісна річ, аби працювала належно економіка, треба право належне, судоустрій, іржею продажності не побитий, і ще чималенько чого.
Таких книг про литовсько-українські стосунки давненько в нас не було.
