Пробачення у села попросімо…
Прочитав недавно на одному сайті матеріал із заголовком «Волинські селяни не хочуть працювати».
Прочитав – і щиро образився.
Звісно, не тільки тому, що сам із села.
Авторові (чи тому, хто вигадав заголовок) можна було б насамперед порадити цьогорічних жнив посидіти бодай день за штурвалом комбайна, потягнути десь на сіножаті поліській косу в таку пекельну пору чи з граблями попрацювати. Як милосердний варіант – зміну на току вибути: звісно ж, не спостерігачем.
Не певен, що наступного дня автор зважиться на подібний заголовок.
Зате певен, що у жодній царині в нас немає стільки проблем, як у сільській господарці. Тому кілька штрихів лише про одну.
Наша держава вступила до ВТО, себто змагання виробників теоретично має бути на рівних. Але чи ж рівне воно насправді? Майже половину величезного бюджету Європейський Союз витрачає на дотації та різні преференції своїм аграріям. Лише Франція (трішки менша територією за Україну, зате куди менший у неї відсоток розорюваності земель) дотацій у рік селу виділяє понад десяток мільярдів євро. А в нас увесь бюджет Мінсільгоспу аби до мільярда якось дотягнув…
Не будемо ідеалізувати сусідів-європейців, у них свої проблеми. Чубляться вони по-чорному за ті дотації, кричать і сваряться куди галасливіше за стару Кайдашиху з невісткою. Чому, мовляв, «старі» члени ЄС дотації мають більш тлусті, а новачкам – огризки? Чому фермери-греки отримують на гектар ріллі близько 600 євро, у Чехії тільки 200, а Латвії крихти лишаються, якась там сотня нещасна… Дотації ж на корову, кажуть, уже сягнули двох євро в день.
Якби нашим селянам така державна «халява», ніхто не став би гострити ножа на теля, тим паче, на Її Величність корову-годувальницю.
Уявіть собі картину, як гарячкують, для прикладу, в нашому Кабміні: чому волинський гектар дотують 600 євриками, а рівненський – тільки по 200? Краще не уявляймо, бо шкода керівників областей.
Крекчуть інколи ті європейці, все грозяться селу преференції підстригти та підголити. Але чомусь не поспішають. Бо знають, що враз припливе продукція з Філіппін, Нової Зеландії чи Бразилії, – і тоді ложкою не висьорбати проблем з безробіттям, бюджетом тощо.
Звісно, не сумніваються також євробюрократи, що, як тільки «наїдуть» на фермерів, то у відповідь ті наїдуть (уже без лапок!) тракторами, комбайнами та іншим рухомим добром, заблокують геть усе, як блокували Раду ЄС.
А ще варто послухати, що про дотації казав Ате Остра, генеральний директор міністерства сільського господарства Голландії (заступник міністра): «Субсидії нам потребуються також для збереження ландшафту, аби сільська місцевість залишилася доглянутою, аби збереглася природа, щоб жили там люди…»
Добрі колеги, не пишімо ніколи «село працювати не хоче». Натомість тихо попросімо в нього пробачення…
Джерело: “Сім’я і дім”, 26.08-01.09.2010р.
