Шляхетний лицар науки

Миклухо-Маклай Микола Миколайович (1846–1888) вчений антрополог і етнограф, дослідник Нової Гвінеї та Океанії. Вперше вивчив населення і природу північно-східного берега Нової Гвінеї (з тих пір званого нерідко Берегом Маклая), де прожив кілька років (1871–1872; 1876–1877, 1883); відвідав Філіппіни, Індонезію та ін.

Внесок Миклухо-Маклая в антропологію й етнографію величезний. У своїх подорожах він зібрав безліч даних про народи Індонезії і Малайзії, Філіппін, Австралії, Меланезії, Мікронезії і західної Полінезії. Як антрополог Миклухо-Маклай проявив себе борцем проти теорій про расову нерівність, виступав проти концепцій нижчих і вищих рас. Найбільша наукова заслуга Миклухо-Маклая – висновок про видову єдність і спорідненість рас людини. Він виступав проти расизму.

Відомого всьому світові науковця Миколу Миклухо-Маклая на його батьківщині майже не знають. Росія вважає його великим петербуржцем і нащадком шотландського офіцера. А насправді Микола Миколайович – праправнук прообразу Тараса Бульби, один з нащадків Ґете й Міцкевича по материнській лінії. Він сам вважав себе українцем, німцем і поляком одночасно. У валізці завжди возив «Фауста» і «Кобзаря».

В його постаті було щось сильне, сміливе, енергійне, шляхетне. Про відчайдушність Миклухо-Маклая ширилися легенди. Матроси корабля «Витязь» із жахом спостерігали, як він вийшов без охорони на берег Нової Гвінеї. Папуаси могли розправитися з Миколою, а він байдуже позіхнув, розшнурував черевики й ліг спати посеред розлючених тубільців. Згодом вони стали вірити, що Маклай міг спалити море, викликати чи зупинити дощ.

Він встиг зробити багато: посадив у землю Нової Гвінеї насіння корисних рослин, боби, кукурудзу. Біля його хатини прижилися плодові дерева. Він відкрив новий вид цукрового банана, цінні плодові й олійні рослини.

Миклухо-Маклай отримав можливість вивчити народи Молуккських островів. Він здійснює короткочасні екскурсії в Мінахасу на острові Целебес (Сулавесі), побував у Чідорі – столиці одного з султанств на однойменному острові. Миклухо-Маклай зробив здобутком науки місця проживання меланезійців Малакки, вивчив їхній вигляд, спосіб життя, вірування та мову. Йому вдалося відкрити гарячі ключі, оглянути старі олов’яні копальні на річці Ніда, зібрати зразки таємничих отрут з рослинних соків і зубів змій, якими місцеві жителі змащували свої стріли. У гірських ущелинах між країнами Тренгану, Келантан і Паханг Миклухо-Маклай зробив чудове відкриття. Тут він знайшов меланезійські племена Малакки. Це були люди лісу, племена оран-семанги і оран-сакаї. У тубільців Джохора Миклухо-Маклай бачив залишки первісних меланезійських племен, що колись населяли всю Малакку. Вони були малорослі, темношкірі, але добре складені й не за ростом міцні.

Миклухо-Маклай перший відкрив звичай носіння руен-рімата – кісток батька або найближчих родичів, якщо вони були знатними або видатними людьми. Йому вдалось описати людей і природу Берега Маклая. Миклухо-Маклай досконало вивчив усі звичаї папуасів, їхні сім’ї та громади, знав їхню мову, мистецтво. Він розумів, що вторгнення білих неминуче, тому задумав створити з сіл берега Маклая Папуаський союз і самому стати на його чолі. На жаль, російський уряд відмовив йому у підтримці.

Миклухо-Маклай побував у самому серці Океанії, в місцях, куди не наважувалися проникати білі мандрівники. Основні результати подорожі полягали в антропологічній характеристиці населення обстежених островів, у встановленні зв’язків і відмінностей між різними етносами, у дослідженні багатьох звичаїв.

Учений з’ясував, що на південному березі Нової Гвінеї живуть ті ж папуаси, що й на Березі Маклая, і на березі Папуа-Ковіай. Він встановив, що в жилах цих папуасів текла кров з полінезійськими домішками: мабуть, колись бурею або хвилями сюди були занесені човни з жителями Полінезії. На Соломонових островах і архіпелазі Луїзіада він простежив переходи від полінезійського до папуаського типу і зробив спостереження над життям темношкірих тубільців.

Миклухо-Маклай не приховував своєї тривоги за долю чорних племен, бо давно передбачав загрозу, що нависла над Океанією. Ще в 1881 році він записав у своєму зошиті: за місіонерами безпосередньо йдуть торговці та інші ділки, що несуть із собою хвороби, пияцтво, вогнепальну зброю і т. д. Ці «благодіяння» цивілізації навряд чи врівноважуються умінням читати, писати і співати псалми.

Він закликав до того, щоб усі білі взяли на себе захист прав темношкірих тубільців островів Тихого океану від безсовісної, несправедливої і звірячої експлуатації (викрадення людей, рабство і т. п.). При всій своїй величі Маклай часто бував простодушний і нічого не приховував, особливо коли справа стосувалася улюбленої науки.

Він перший описав папуасів як визначений антропологічний тип. Учений показав, що папуаси такі ж повноцінні й повноправні представники людського роду, як англійці чи німці.

Внесок в науку Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая надзвичайно великий і ще не повністю оцінений. Для більшої популяризації імені вченого в Україні потрібно проводити конференції, видавати наукові, науково-популярні праці й художні твори, а також вивчати його життя і творчість у школі та вузах.

Михайло Мельнійчук,

декан географічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, голова Волинського відділу Українського географічного товариства.