У гомоні семи десятиліть

Із виступу редактора газети “Радянське Полісся” І. Ф. Корсака:

–      Читачі звернулися до редакції із запитаннями бодай ко­ротко розповісти про театр-студію “Не журись”. Якраз пройшов у Луцьку фестиваль “Оберіг-89” організований Волинським об­комом комсомолу і газетою “Молодий ленінець”. “Не журись” виступив блискуче. Я вже не говорю, що після “Оберіг-89” пере­дача про “Не журись” пройшла по Українському телебаченню.

Зараз “Не журись” їде в Канаду, США, Австралію з вели­кою концертною програмою. Ми зробили подачу двох віршів. Моментально виникає негативна реакція. Я, чесно кажучи, і не сподівався, що буде реакція такою. Адже проблема ця вже продискутована загальносоюзною пресою. Журнали “Новый мир”, “Новое время”, “Огонек”, “Литературная газета” обгово­рювали ці проблеми. А передрук ми зробили з “Юности”, бо це остання публікація. Проблема ставиться так: міф про Павлика Морозова сталіністам потрібен незалежно від того, було так чи не було. З’ясовується, що не до­казано, чи Павлик Морозов писав на батька заяву. В одному ви­падку кажуть, що писав, в другому – не писав, в одному випад­ку арештували так, в другому – по-іншому.

Тодішні газетярі, я вважаю, найбільше винуваті, що набре­хали. Їх все життя змушують брехати. Цей міф потрібен був тоді сталіністам для того, щоб натравити батька на сина, і навпаки, натравити на селян. Як “розкуркули” їх, то й досі не можемо нагодувати країну Ось для чого потрібен був тоді цей міф. Тут Павлик Морозов така ж жертва, як і десятки мільйонів репре­сованих. Ось ставиться питання в якому плані.

Щодо критичних зауважень на адресу відділу партійного життя. Так, нам треба дбайливіше шукати теми. Але давайте бу­демо дивитись правді в очі. Замість відповіді на це питання я процитую Горбачова: “І тут ми підходимо до того, що, на мою думку, становить суть питання: перебудова в партії істотно від­стає від процесів, які відбуваються в суспільстві”.

Щодо виховання “ненависті” до будинку (мається на увазі нова споруда адмінбудинку. – Авт.). Ніхто навмисне не підби­рав фотографій, щоб показати в “поганому” світлі. Але моя точ­ка зору залишається такою ж самою: це серйозний політичний “ляп” районного комітету партії, коли окремі відділення лікарні в розвалюхах, коли діти сліпнуть у школі, навчаються не в одну зміну. Я казав – і райком потрібен, але спочатку школа. Я цього не роздуваю через газету. Але на партійній конференції, я, як комуніст, вважав за потрібне це сказати: чесно, без брехні, без конформізму.