Великої ріки лише одна притока…
Про книгу С. Козака “Волинська літературна еміграція” та братів Леоніда та Миколу Мостовичів із села Березне.
З найглибшого волинського Полісся, з селища Березне, тепер Рівненської області, починалися життєві стежки братів Леоніда й Миколи Мостовичів, славних своїми ділами. Але чи багато ми знаємо про них?
Леонід – публіцист, лікар-радіолог, громадський і політичний діяч, який за участь в ОУН сповна зазнав «смаку» і польських, і німецьких концтаборів. Випускник медичного факультету університету в австрійському Інсбурзі, він чимало зробив для становлення Світової федерації українських лікарських товариств. А ще ним видрукувано низку праць з проблем єдності української діаспори, написано повість «Зелена Волинь», книгу мемуарів «Стежками долі». Брат його, Микола Мостович, зумів поєднати публіцистику з фізикою, а ще з небезпечною дільністю політичною. Провідника ОУН на Волині Миколу арештовувала польська контррозвідка, згодом – німецький загарбник. А вже після другого арешту гітлерівці присуджують його до страти – смертельний вирок в останній момент замінюють на довічне ув’язнення в концтаборі Авшвіц. М.Мостович по війні здобуває докторат у Сорбоні, а в США стає професором університету Луївіла – розробляє проект космічної станції. І раптом автокатастрофа за нез’ясованих обставин, загибель і втрата всіх наукових праць та досліджень…
Матеріали про цих непересічних особистостей, як і про інших видатних наших земляків, знаходимо в книзі Сергія Козака «Волинська літературна еміграція» \Київ, «Український письменник», 2012\. Тут зібрані відомості про письменників української еміграції, вихідців з Великої Волині, а також тих літераторів, чия доля пов’язана з волинським краєм. Про значимість їх вкладу в нашу історію загалом і літературу, зокрема, вже можна судити навіть з простого переліку імен. Тут знаходимо імена Уласа Самчука і Юрія Косача, Леоніда Мосендза і Олега Ольжича, Івана Огієнка і Олекси Стефановича, Федора Одрача і Юрія Горліс-Горського, Ізидори Косач-Борисової і Ольги Косач-Кривинюк…
Важко не погодитися з автором книги, що, на превеликий жаль, творчий спадок волинської літературної еміграції вивчено недостатньо, широкому читацькому загалу він маловідомий, хіба, як зазначає автор, трішки більше пощастило творам Уласа Самчука та ще кільком письменника з еміграції. \ У примітках С.Козак зазначає низку книг, що перевидані були на ріднвй землі.\
Справді-бо, перевидання книг письменників з еміграції сьогодні швидше приємний виняток, аніж система. Так, завдяки особистій наполегливості ентузіаста друкованого слова Дмитра Головенка побачили світ дві книги Федора Одрача. Наскільки мені відомо, підготовлена до друку книга про Володимира Міяковського. Доля його з іншими волинськими літераторами в еміграції суголосна своєю драматичністю і жертовністю – репресований у справі Союзу визволення України, пройшов згодом табори Ді-Пі, разом з іншими небайдужими людьми на чужині закладав підвалини Української вільної академії наук \УВАН\ та музею-архіву при ній. Автором дослідження про В.Міяковського є Тамара Скрипка, нинішня співпрацівниця УВАН у НЬю-Йорку, яка так багато робить для повернення української культурної спадщини та її популяризації за рубежем.
Книга Сергія Козака, гадаю, гарно прислужиться науковцям і студентам, педагогам, журналістам і письменникам, просто небайдужим людям – чималенько ідей вона породжує для подальших досліджень й розробок. Хоча не з вини автора інколи так гірчить на душі…
Яких людей, мимоволі думається, втратила наша земля, який тільки цвіт злі вітри рознесли по світах, високоталановитих і високоосвічених людей, що розбудовували бозна які далекі чужі краї, тільки не мали змоги сповна прислужитися краєві, де їх мати на світ привела. Женя Васильківська з Ковеля навчала студентів в університеті штату Вірджинія, доктор наук Василь Гришко з Дубна викладав в Американській військовій школі та Вашингтонському університеті, Михайло Данилюк з Кременця – асистент-професор Міннесотського університету, доктор філософії Олександр Неприцький-Грановський, очільник Організації державного відродження України, був професором Вісконсинського та Міннесотського університетів, доктор філософії Наталя Пазуняк викладала в університетах і США, і Австралії…
То далеко не повнимй перелік імен, чий вклад вагомий в літературу та чиї колосальні знання могли прислужитися українській молоді, однак, на жаль, не прислужилися, хіба тепер можуть стати в нагоді…
Основою книги Сергія Козака, якій властивий вельми обширний фактологічний матеріал, стали багатолітні пошуки та дослідження, а ще десятирічна праця головним редактором газети «Українські вісті» в Детройті, газети, знаної та шанованої в усій нашій діаспорі. Адже у виданні публікувалися твори чи уривки з творів, окремі статті багатьох знакових авторів українського зарубіжжя. Опрацьовані також були видання «Українська трибуна» \Мюнхен\, «Українська літературна газета \Мюнхен\, «Свобода» \Нью-Джерсі\, «Нові дні» \Торонто\, «Сучасґність» \Мюнхен\, «Літаври» \Інсбрук\, «Арка» \Мюнхен\, «Літопис Волині» \Вінніпег\ та інші. Отож, уява є, скільки тут вкладено праці.
Книга «Волинська літературна еміграція» – то книга лише про одну потужну притоку ріки на ймення українська література. Але й вона досить переконливо свідчить про силу, повноводдя й красу всієї Ріки.
Джерело: “Слово Просвіти”, 6-12.09.2012р.
